Ездра 3

1 Як настав сьомий місяць, і Ізрайлеві сини вже були в містах, тодї зібрався народ, як один чоловік, в Ерусалимі.
2 І встав Ісус, син Йоседеків, і брати його, сьвященники, й Зоробабель, син Салатиїлів, та брати його, й построїли вони жертівник Богові Ізрайлевому, щоб приносити на йому всепалення, як написано в законї Мойсея, чоловіка Божого.
3 І поставили жертівник на основі його, бо вони боялись народів чужоземнїх; і почали приносити на йому всепалення Господеві, всепалення поранїшні й вечірні.
4 І справили празник кучок, як написано, з щоденним всепаленнєм в наказаному числї, після постанови на кожний день.
5 І потім приносили всепаленнє повсячасне, нового місяця й на всї сьвята, присьвячені Господеві, й доброхітні приноси Господеві від кожного, хто був щирий.
6 Від першого таки дня сьомого місяця почали приносити всепалення Господеві. А під храм Господень не були ще основи заложені.
7 І стали видавати срібло камянотесам і теслям, і харч і напої й оливу Сидонцям та Тирійцям, щоб приставляли кедрину з Ливану морем у Яфу, по дозволу Кира, царя Перського.
8 Другого року після свого приходу до дому Божого в Ерусалим, другого місяця, Зоробабель Салатиїленко, та Ісус Йоседекієнко, та другі брати їх, сьвященники й левіти, й усї прибувші з полону в Ерусалим, зробили початок і поставили левітів від двайцяти років і старших до нагляду за роботою дому Господнього.
9 І стали Ісус, його сини й брати його; Кадмиїл і сини його та сини Юдині, як одна душа, до догляду за виконавцями робіт коло дому Божого, а так само й сини Хенададові, та сини їх і брати їх, левіти.
10 Як же мулярі заложили храм Господнїй, тодї поставили сьвященників в їх ризах з трубами, а левітів, синів Асафових, з кимвалами, щоб славити Господа по постанові Давида, царя Ізрайлевого.
11 І почали вони навперемінки сьпівати: "Хвалїть" та "Оповідайте про Господа, бо добрий, бо віковічня ласка його до Ізраїля"; і весь народ кричав грімким голосом, прославляючи Господа за те, що заложено дом Господень.
12 Одначе багато зпоміж сьвященників та левітів і голов у поколїннях, дїдів, що бачили давнїйший храм, плакали голосно при закладинах сього храму в їх очах, але багато й викликувало з радощів дуже голосно.
13 Та народ не міг розібрати криків радісних і голосїння народнього, бо народ викликував голосно, й голос чути було далеко.