Йов 29

1 І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:
2 О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;
3 Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;
4 Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;
5 Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;
6 Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!
7 Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище собі,
8 Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;
9 Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.
10 Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.
11 Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;
12 Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.
13 Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.
14 Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.
15 Я був очима слїпому й ногами кульгавому;
16 Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.
17 Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.
18 От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;
19 Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.
20 Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.
21 Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.
22 Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.
23 Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.
24 Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.
25 Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.