Йов 30

1 Нинї ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки.
2 Бо й сила в руках їх - до чого вона менї була? вони вже пережили пору свою.
3 Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий;
4 Щиплють лободу попід корчами, - ягоди ялівцю - се хлїб їх.
5 Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них,
6 Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях.
7 Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм.
8 Люде викинені, люде безіменні, викиди землї!
9 У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов.
10 Мною гидують вони, тїкають далеко від мене, й не стидаються спльовувати передо мною.
11 Тим, що він (Бог) розвязав поводи мої й побив мене, то й вони скинули з себе узди передо мною,
12 З правого боку встає покидь ся, й валить із ніг мене, прямує пагубну дорогу свою проти мене.
13 Зрили стежку мою, все з'уміли зробити на мою погибель, а нема, хто б подав підмогу.
14 Вони прийшли на мене, наче б крізь широкий перелом у мурі, з шумом ринулись на мене.
15 Страх ударив на мене; вітром розвіялась велич моя, а щастє моє унеслось, як хмара.
16 А нинї ниє душа моя в менї; днї смутку обгорнули мене.
17 Ніччю вертить мене в костях моїх, і жили мої не мають спокою.
18 Трудно, о трудно менї зняти одежу з себе, краї обгортки моєї давлять мене.
19 Кинув мене він у грязь, я взявся попелом і пилом.
20 Кричма до тебе кричу, а ти не чуєш, - стою, а ти дивишся (мовчки) на мене.
21 Немилосердним зробивсь ти менї, сильною рукою ворогуєш проти мене.
22 Ти зняв мене, пустив летїти з вітром і розбиваєш мене.
23 О, я знаю, що ти примчиш мене 'д смертї, до дому, де збіраються всї живучі.
24 Та він же не простягне руки своєї на дім костей; бо чи ж будуть вони кричати, як би їх стирав?
25 А хиба ж я не плакав над тим, хто горював; чи ж не смутилось серце моє над бідними?
26 А тим часом, коли дожидав добра, прийшло на мене лихо; коли сподївався сьвітла, тьма мене окрила.
27 Нутро моє кипить і не перестає; днї печальні прийшли на мене.
28 Я почорнїлий ходжу, та не від сонця; серед громади стаю і кричу.
29 Я братом шакалам зробивсь, струсям товаришем стався.
30 Кожа вчорнїла моя, костї обгоріли від жару.
31 І цитра моя голосить, і сопілка ридає.