Єремiя 6

1 Втїкайте, Беняминїї, з Ерусалиму, й затрубіте трубою в Текої; дайте знак огнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибель.
2 Спустошу я уродливу й винїжену дочку Сионову.
3 Поприходять пастухи до неї з стадами своїми, понапинають округи неї намети свої; кожен випасувати ме займище своє.
4 Готуймось воювати її; рушайте, пійдемо ще ополуднї! Ой, ой! уже схиляється днина, розпростирається вечірня тїнь.
5 Рушайте, пійдем і нїччю та й порозвалюймо палати її!
6 Так бо говорить Господь сил: Рубайте дерево та насипайте вал проти Ерусалиму. Сьому городові належиться кара; в йому повно насильства.
7 Як криниця держить у собі воду, так і він повний все ледарством. Нахаба й тїснота голосні в йому; перед моїм лицем - повсячасно кривда й знущаннє.
8 Схаменись, Ерусалиме, щоб не одвернулась від тебе душа моя, щоб не зробив я тебе пусткою, землею, що нїхто не живе в їй.
9 Так говорить Господь Саваот: До щаду обберуть останок Ізраїля, як оббірають грони на виноградинї; роби рукою твоєю, як оббираючий виноградину, що наповнює нею коші.
10 До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули? Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути; слово Господнє - се в них жарт; не любе воно їм.
11 Тим то я й палаю гнївом Господнїм, не вгамую його в собі; виллю його на дїтвору на улицї, й на громаду молодцїв; займуть мужа з жоною в полонь, і старого з дїдом старезним.
12 Домівки ж їх попереходять до другого, й поля й жінки заразом; простягну бо руку мою на осадників сієї землї, говорить Господь.
13 Бо від наймолодшого та й до найстарійшого дбають вони всї про наживу, й від пророка до сьвященника - всї витворяють оману.
14 Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: "Спасеннє!" мир! а нїякого мира нема.
15 Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь.
16 Так говорить Господь: З'упинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим. Вони ж сказали: Не пійдемо.
17 Тодї поставив я сторожів до вас, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос. Вони ж мовляли: Не будемо слухати.
18 Оце ж слухайте, народи, й знай, громадо, що з ними буде.
19 Слухай, земле! се я наведу лихолїттє на сей люд, - овощ мислей їх; бо вони на мої слова не вважали, а науку мою відпихали.
20 Що менї кадило з Себи, та пахуще зїллє здалека? Всепаленнєм од вас і жертвами вашими я гидую.
21 Тим же то так говорить Господь: Ось, я положу сим людям спотику на дорозї, і спотикнуться об її й батьки й сини, та й сусїд погибне з сусїдом.
22 Так говорить Господь: Се йде народ із північньої землї, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землї;
23 Несуть лука й списа. Жорстокі вони, не змилосердяться; ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова.
24 Почули ми вістку про них, та й руки в нас помлїли, туга обняла нас, тремтимо, як породїля.
25 Не виходьте в поле, й не ходїть по дорозї: меч бо в руцї в ворога, страхіттє навкруги.
26 Ой ти, дочко мого люду! підпережись веретом, посип себе попелом, заридай, заплач гірко, як по синові одинчикові: незабаром нападе на нас погубник.
27 Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розізнав і вислїдив путь їх.
28 Всї вони упрямі зрадники, живуть неправдою; се мідь і залїзо вони, - всї попсовані.
29 Міх перестав роздувати, огонь пожер олово; плавильник плавив надармо: ледачі не віддїлились.
30 Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх.