Марко 4

1 І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на морі; а ввесь народ був на землї при морю.
2 І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй:
3 Слухайте: Ось вийшов сїяч сїяти:
4 і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його.
5 Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї.
6 Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло.
7 А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало.
8 А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро.
9 І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.
10 Як же був на самотї, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість.
11 І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся,
12 щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи.
13 І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте?
14 Сїяч слово сїє.
15 Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх.
16 Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його,
17 та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся.
18 А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово,
19 та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно.
20 А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.
21 І рече до них: Чи на те приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити?
22 Нема бо нїчого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло.
23 Коли хто має уші слухати, нехай слухає.
24 І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряєть ся вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.
25 Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.
26 І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,
27 та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як - він не знає.
28 Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.
29 Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.
30 І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?
31 Воно мов зерно горчицї, що, як сїєш його в землю, то воно дрібнїще від усїх зерен, які є на землї;
32 а як посїєть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тїнню його кублитись може птаство небесне.
33 І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.
34 Без приповістї ж не говорив їм; на самотї ж ученикам своїм вияснював усе.
35 І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік.
36 І, відпустивши народ, узяли Його, як був в човнї. І инші ж човни були з Ним.
37 І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув.
38 А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?
39 І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика.
40 І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?
41 І полякались страхом великим; і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?