Лука 1

1 Яко ж бо многі заходились споряджувати повість про добре знані нам речі,
2 як передали нам ті, що з почину були самовидцями й слугами слова;
3 то здалось і менї гаразд, довідавшись од почину про все пильно, поряду тобі написати, високоповажний Теофиле,
4 щоб знав певноту того, чого тебе навчено.
5 Був за Ірода, царя Юдейського, один сьвященик, на ймя Захарія, з черги Авиїної, а жінка його з дочок Ааронових, а ймя її Єлисавета.
6 Були ж праведні обоє перед Богом, ходячи у всїх заповідях та наказах Господнїх безпорочні.
7 І не було в них дитини: бо Єлисавета була неплідна, й обоє постарілись у днях своїх.
8 Стало ся ж, як служив він порядком черги своєї перед Богом,
9 то, звичаєм сьвященства, довелось йому кадити, увійшовши в церкву Господню.
10 А все множество народу молилось ізнадвору під час кадження.
11 Явив ся ж йому ангел Господень, стоячи правобіч жертівнї кадильної.
12 І вжахнув ся Захарія побачивши, і страх обняв його.
13 Рече ж до него ангел: Не лякай ся, Захаріє: бо вислухана молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета вродить сина тобі, й даси ймя йому Йоан.
14 І буде радість тобі й веселість; і многі різдвом його радувати муть ся.
15 Буде бо великий перед Господем, і вина нї міцного напитку не пити ме; й Духом сьвятим сповнить ся ще з утроби матери своєї.
16 І многих синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їх.
17 І йти ме він перед Ним духом і силою Ілиї, щоб навернути серця батьків до дїтей, і неслухняних до мудрости праведних, приготовити Господеві людей готових.
18 І рече Захарія до ангела: По чім же знати му се? я бо старий, і жінка моя ізстарілась у днях своїх.
19 І озвавшись ангел, рече йому: Я Гавриїл, що стою перед Господем; і послано мене промовити до тебе та сповістити тебе про се.
20 І ось замовкнеш і не зможеш говорити, аж по день, коли станеть ся се, за те що не поняв віри словам моїм, котрі справдять ся пори своєї.
21 І ждав народ Захарії, і дивував ся, що барить ся він у церкві.
22 Вийшовши ж він, не зміг промовити до них; і постерегли вони, що видїннє бачив у церкві; бо він кивав до них, і зоставсь нїмий.
23 І сталось, як сповнились днї служення його, пійшов до господи своєї.
24 Після ж тих днїв зачала Єлисавета, жінка його, й таїлась пять місяцїв, говорячи:
25 Що так менї дав Господь у ті днї, як зглянув ся, зняти з мене докір між людьми.
26 Місяця ж шестого післав Бог ангела Гавриїла в город Галилейський, званий Назарет,
27 до дїви, зарученої чоловікові, на ймя Йосифові, з дому Давидового; а ймя дїви Мария.
28 І прийшовши ангел до неї, рече: Радуй ся, благодатная, Господь з тобою; благословенна єси між женами.
29 Вона ж, побачивши його, вжахнулась словами його, та й подумала, що б се було за витаннє таке.
30 І рече ангел їй: Не лякай ся, Мариє: знайшла бо єси ласку в Бога.
31 І ось зачнеш ти в утробі твоїй, і вродиш Сина, й наречеш імя Йому Ісус.
32 Сей буде великий, і Сином Вишнього звати меть ся, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його:
33 і царювати ме Він над домом Якововим по віки, й царству Його не буде кінця.
34 Рече ж Мария до ангела: Як буде се, коли чоловіка не знаю?
35 І озвавшись ангел, рече їй: Дух сьвятий найде на тебе, й сила Вишнього отїнить тебе; тим і, що вродить ся сьвяте, звати меть ся Сином Божим.
36 І ось Єлисавета, родичка твоя, вона також зачала сина в старостї своїй, і се шестий місяць їй, званій неплідною.
37 Бо не буде неможливе у Бога всяке слово.
38 Рече ж Мария: Се рабиня Господня: нехай станеть ся менї по слову твоєму. І пійшов від неї ангел.
39 Уставши ж Мария тими днями, пійшла швидко в підгіррє, у город Юдин;
40 і ввійшла в господу Захаріїну, і виталась із Єлисаветою.
41 І сталось, як почула Єлисавета витаннє Мариїне, кинулась дитина в утробі її; і сповнилась Єлисавета Духом сьвятим,
42 і промовила голосом великим, і рече: Благословенна єси між женами, й благословенний плід утроби твоєї.
43 І звідкіля менї се, що прийшла мати Господа мого до мене?
44 Ось бо, як дійшов голос витання твого до ушей моїх, кинулась з радости дитина в утробі моїй.
45 І благословенна, що увірувала, бо сповнить ся, що сказано їй від Господа.
46 І рече Мария: Величає душа моя Господа,
47 і зрадував ся дух мій у Бозї Спасї моїм,
48 що споглянув на смиреннє слуги своєї: ось бо від нинї блаженною звати муть мене всї роди:
49 бо зробив менї велике Сильний; і сьвяте імя Його.
50 І милость Його від роду до роду на боячих ся Його.
51 Зробив силу рукою своєю; розсипав гордих у думках сердець їх;
52 поскидав потужних з престолів, і підняв угору смиренних;
53 голодних сповнив добром, а багатих одіслав упорожнї;
54 прийняв Ізраїля, слугу свого, на спомин милости,
55 (як промовив до батьків наших) Авраамові й насїнню його по віки.
56 Пробувала ж Мария з нею місяцїв зо три, та й вернулась до домівки своєї.
57 Єлисаветї ж сповнив ся час родити, й вродила вона сина.
58 І чули сусїде її і родина її, що Господь показав велику милость свою до неї, і радувались із нею.
59 І сталось, восьмого дня прийшли обрізати хлопятко, і хотїли назвати його ймям батька його, Захарією.
60 І озвавшись мати його, каже: Нї, а нехай назветь ся Йоаном.
61 І казали до неї: Що нїкого нема в родинї твоїй, щоб звав ся імям сим.
62 Кивали ж батькові його, як схотїв би назвати його.
63 І, попросивши таблицї, написав слова: Йоан буде ймя йому. І дивувались усї.
64 Відкрили ся ж уста його зараз, і язик його, й заговорив, прославляючи Бога.
65 І був на всїх страх, що жили кругом них; і по всьому підгіррю Юдейському пронеслись усї слова ті.
66 І положили всї, хто чув, у серцї своїм, кажучи: Що ж то за дитина се буде! І рука Господня була з ним.
67 І Захарія, батько його, сповнив ся Духом сьвятим, і прорік, глаголючи:
68 Благословен Господь Бог Ізраїлїв, що одвідав і зробив ізбавленнє народові своєму,
69 і підняв ріг спасення нам у дому Давида, слуги свого,
70 (як промовляв устами сьвятих од віку пророків своїх,)
71 спасеннє од ворогів наших і з руки всїх ненавидників наших,
72 щоб зробити милость отцям нашим, і спогадати завіт свій сьвятий,
73 клятьбу, що кляв ся перед Авраамом, отцем нашим,
74 та що дасть нам без страху, з рук ворогів наших визволившись,
75 служити Йому в сьвятостї та праведностї перед Ним, по всї днї життя нашого.
76 А ти, дитино, пророком Вишнього звати меш ся: ходити меш бо перед лицем Господнїм, готовити дороги Його;
77 щоб давати знаннє спасення народові Його в оставленню гріхів їх,
78 по благій милостї Бога нашого, в котрій одвідав нас Схід з висоти,
79 щоб засияв сидячим у темряві і тїнї смертнїй, щоб направити ноги наші на дорогу впокою.
80 Хлопятко ж росло та міцнїло духом, і пробувало в пустинї аж до дня явлення свого перед Ізраїлем.