Дії 23

1 Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всїй добрій совістї перед Богом до сього дня.
2 Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице.
3 Тодї рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити?
4 Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш?
5 Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого.
6 Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга Фарисейська, покликнув у радї: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надїю воскресення мертвих мене судять.
7 Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і роздїлилась громада.
8 Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, нї ангела, нї духа, а Фарисеї визнають обох.
9 Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом.
10 І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок.
11 Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати.
12 Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що нї їсти муть, нї пити муть, доки не вбють Павла.
13 Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили.
14 Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла.
15 Тепер же ви дайте знати тисячникові й радї, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його.
16 Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові.
17 Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому.
18 Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі.
19 Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити менї?
20 Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотїли лучче розпитатись про него.
21 Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки.
22 Тисячник же відпустив хлопця, звелївши нїкому не казати, що се виявив єси передо мною.
23 І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотнї воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотнї стрельцїв на третю годину ночи;
24 і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цїлого до старости Феликса.
25 Написав же й лист такого змісту:
26 Клавдий Лизия вельможному старостї Феликсові: радуй ся.
27 Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин.
28 Хотївши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх,
29 і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та нїякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому.
30 Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелївши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров.
31 Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду.
32 А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок.
33 Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старостї, поставили перед ним і Павла.
34 Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї,
35 слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.