1 |
Каже тодї архиєрей: Чи справдї се так? |
2 |
Він же рече: Мужі брати й батьки, слухайте: Бог слави явивсь отцеві нашому Авраамові, як був у Мезопотамії, перш нїж оселив ся він у Харані, |
3 |
і рече до него: вийди з землї твоєї, і з родини твоєї, та йди в землю, що я тобі покажу. |
4 |
Тодї вийшовши з землї Халдейської, оселив ся він у Харанї, а звідтіля, як умер батько його, переселив його (Бог) у сю землю, де ви тепер живете. |
5 |
І не дав йому наслїддя в нїй нї на ступінь ноги, а обіцяв дати йому її в державу і насїнню його після него, як не було в него дитини. |
6 |
Глаголав же Бог так, що буде насїннє його захожим у землї чужій, і підневолять його, і мучити муть чотириста років. |
7 |
А народ, котрому служити муть, буду я судити, рече Бог; і після того вийдуть вони, та служити муть менї у місцї сьому. |
8 |
І дав йому завіт обрізання; і так породив Ісаака, та й обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, а Яков дванайцять патриярхів. |
9 |
А патриярхи через зависть продали Йосифа в Єгипет; і був з ним Бог, |
10 |
і визволив його з усякого горя його, і дав йому ласку та премудрість перед Фараоном, царем Єгипецьким; і настановив його той правителем над Єгиптом і над усією господою своєю. |
11 |
Прийшла ж голоднеча на всю землю Єгипецьку та Канаанську, та горе велике; і не знайшли поживи отцї наші. |
12 |
Почувши ж Яков, що є пшениця в Єгиптї, післав отцїв наших найперш. |
13 |
А другого разу був пізнаний Йосиф од братів своїх; і став ся знаним Фараонові рід Йосифів. |
14 |
Піславши ж Йосиф, прикликав батька свого Якова і всю родину свою, сїмдесять і пять душ. |
15 |
Прийшов же Яков у Єгипет, і вмер, він і отцї наші, |
16 |
і перенесено їх у Сихем, і положено в гробі, що купив Авраам цїною срібла в синів Ємора Сихемевого. |
17 |
Як же наближував ся час обітування, котрим кляв ся Бог Авраамові, ріс народ і намножувавсь у Єгиптї, |
18 |
аж поки настав инший цар, що не знав уже Йосифа. |
19 |
Сей, хитрий проти роду нашого, мучив отцїв наших, щоб викидали дїток своїх, щоб не бути їм живими. |
20 |
Того часу родивсь Мойсей, і був угоден Богу; годовано його три місяцї в хатї батька його. |
21 |
Як же викинуто його, взяла його дочка Фараонова, й вигодувала його собі за сина. |
22 |
І навчивсь Мойсей усієї Єгипецької мудрости, був же потужний у словах і в дїлах. |
23 |
Як же сповнивсь йому сороколїтний час, забажало серце його одвідати братів своїх, синів Ізраїлевих. |
24 |
І, побачивши одного обиженого, уступив ся за него, тай помстив ся за обиженого, вбивши Єгиптянина. |
25 |
Думав же, що зрозуміють брати його, що Бог його рукою дає їм спасеннє; вони ж не зрозуміли. |
26 |
Другого ж дня явив ся їм, як бились, і приводив їх до поєднання, говорячи: Мужі, ви брати; за що ви обижаєте один одного? |
27 |
Той же, що обижав ближнього, відопхнув його, кажучи: Хто тебе настановив князем і суддею над нами? |
28 |
Чи й мене хочеш убити, як убив єси вчора Єгиптянина? |
29 |
Утїк же Мойсей за словом сим, і зайшов у землю Мадиямську, де зродив двох синів. |
30 |
А як уплило сорок років, явивсь йому в пустинї під горою Синаєм ангел Господень у поломї огняного куща. |
31 |
Мойсей же побачивши дивувавсь видїннєм; як же приступив він, щоб придивитись, роздав ся голос Господень до него: |
32 |
Я Бог отцїв твоїх, і Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів. Затрусившись же Мойсей, не одважив ся придивлятись. |
33 |
Рече ж йому Господь: Роззуй обувє ніг твоїх, бо місце, на котрому стоїш, - земля сьвята. |
34 |
Дивившись видїв я муку народу мого в Єгиптї, і стогнаннє його чув я, і зійшов визволити його. І тепер іди, пішлю тебе в Єгипет. |
35 |
Сього Мойсея, котрого відцурались вони, кажучи: хто тебе настановив князем та суддею над нами? сього Бог князем і збавителем післав рукою ангела, що явивсь йому в кущі (корчі). |
36 |
Сей вивів їх, робивши чудеса та ознаки в Єгиптї, й на Червоному морі, і в пустинї сорок років. |
37 |
Се той Мойсей, що сказав синам Ізраїлевим: Поставить вам Господь Бог ваш пророка з братів ваших, як мене; Його слухайте. |
38 |
Се той, що був у зборі в пустинї з ангелом, котрий промовляв до него на горі Синаї, та з отцями нашими, що прийняв живі слова, щоб дати нам. |
39 |
Котрому не хотїли слухняними бути отцї наші, а відопхнули його, і обернулись серцем у Єгипет, |
40 |
говорячи Ааронові: Зроби нам богів, котрі б ійшли перед нами; бо Мойсей той, що вивів нас із Єгипту, не знаємо, що стало ся з ним. |
41 |
І зробили телця в днї ті, і приносили посьвяти ідолу, і втїшались дїлами рук своїх. |
42 |
Одвернув ся ж Бог і попустив їх кланятись воїнству небесному, як написано в книзї пророків: Хиба заколене та посьвяти приносили ви менї сорок років у пустинї, доме Ізраїлїв? |
43 |
Нї, ви підняли намет Молохів і зорю бога вашого Ремфана, боввани, що поробили на поклоненнє їм; і переселю я вас дальш Вавилона. |
44 |
Намет сьвідчення був у отцїв наших у пустинї, як звелїв Той, хто глаголав Мойсейові зробити його по взорцеві, який бачив. |
45 |
Котрий також узявши отцї наші винесли з Ісусом у державу поган, що прогнав Бог од лиця отцїв наших, аж до днїв Давидових. |
46 |
Котрий знайшов ласку перед Богом, і просив, щоб знайти намет для Бога Якового. |
47 |
Соломон же збудував йому храм. |
48 |
Тільки ж Вишнїй не в рукотворних церквах домує, як глаголе пророк: |
49 |
Небо менї престол, а земля підніжок ніг моїх; який храм збудуєте менї? рече Господь, або яке місце відпочинку мого? |
50 |
Хиба не моя рука зробила се все? |
51 |
Люде тугошиі і необрізані серцем і ушима, ви завсїди Духові сьвятому противитесь; як батьки ваші, так і ви. |
52 |
Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повбивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками й убийцями стались. |
53 |
Ви прийняли закон через розпорядки ангелів, та й не хоронили його. |
54 |
Почувши ж се, запалали серцем своїм, і скреготали зубами на него. |
55 |
Він же, будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правицї у Бога, |
56 |
і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога. |
57 |
Вони ж закричали голосом великим, позатуляли уші свої, та й кинулись однодушно на него, |
58 |
і, випровадивши за город, укаменували його; а сьвідки поклали одежу свою у ногах у молодця, званого Савлом, |
59 |
і каменували Стефана, молячогось і глаголючого: Господи Ісусе, прийми дух мій. |
60 |
Приклонивши ж колїна, покликнув голосом великим: Господи, не постав їм сього за гріх. І, се промовивши, уснув. |