Римляни 9

1 Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим,
2 що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму.
3 Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;
4 вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;
5 їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.
6 Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,
7 анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.
8 Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.
9 Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.
10 Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;
11 ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),
12 сказано їй, що більший служити ме меншому,
13 яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.
14 Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.
15 Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.
16 Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.
17 Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.
18 Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).
19 Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?
20 Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?
21 Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?
22 Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,
23 і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,
24 як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?
25 Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.
26 І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.
27 Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:
28 скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї.
29 І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.
30 Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;
31 Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.
32 Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.
33 Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.