| 1 | Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями: |
| 2 | вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається... |
| 3 | І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його! |
| 4 | Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один! |
| 5 | Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде, |
| 6 | відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит... |
| 7 | Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине; |
| 8 | якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень, |
| 9 | то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець! |
| 10 | А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?... |
| 11 | Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне, |
| 12 | так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого... |
| 13 | О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав! |
| 14 | Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене! |
| 15 | Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, |
| 16 | бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би, |
| 17 | провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня... |
| 18 | Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого, |
| 19 | каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш... |
| 20 | Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його... |
| 21 | Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає... |
| 22 | Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить.. |
