| 1 | А Йов відповів та й сказав: |
| 2 | Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви! |
| 3 | Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш? |
| 4 | І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас, |
| 5 | устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду! |
| 6 | Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене? |
| 7 | Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив, |
| 8 | і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє! |
| 9 | Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене... |
| 10 | Вони пащі свої роззявляють на мене, б'ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене: |
| 11 | Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене... |
| 12 | Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив... І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю: |
| 13 | Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю... |
| 14 | Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач... |
| 15 | Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову... |
| 16 | Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь, |
| 17 | хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя! |
| 18 | Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого, |
| 19 | бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті... |
| 20 | Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить, |
| 21 | і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його, |
| 22 | бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь... |
