| 1 | Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!... |
| 2 | Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує... |
| 3 | Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках? |
| 4 | Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх. |
| 5 | Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють, |
| 6 | Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють... |
| 7 | З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь... |
| 8 | Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного. |
| 9 | І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі. |
| 10 | Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного... |
| 11 | Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток, |
| 12 | вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві! |
| 13 | Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе... |
| 14 | До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!... |
| 15 | Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її? |
| 16 | До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху... |
