| 1 | І Йов далі вів мову свою та й сказав: |
| 2 | О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог, |
| 3 | коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті, |
| 4 | як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм, |
| 5 | коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти, |
| 6 | коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!... |
| 7 | Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє, |
| 8 | як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли, |
| 9 | зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, |
| 10 | ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння... |
| 11 | Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, |
| 12 | бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного. |
| 13 | Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим! |
| 14 | Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє. |
| 15 | Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був. |
| 16 | Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував. |
| 17 | Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене. |
| 18 | І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок: |
| 19 | для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй... |
| 20 | Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу. |
| 21 | Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою. |
| 22 | По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями. |
| 23 | І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик... |
| 24 | Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили. |
| 25 | Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він! |
