| 1 | А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї... |
| 2 | Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась! |
| 3 | Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! |
| 4 | рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом... |
| 5 | Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв, |
| 6 | так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях, |
| 7 | ревіли вони між кущами, збирались під терням, |
| 8 | сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю! |
| 9 | А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором... |
| 10 | Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини, |
| 11 | бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм... |
| 12 | По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого... |
| 13 | Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати, |
| 14 | немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем... |
| 15 | Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє... |
| 16 | А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! |
| 17 | Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються... |
| 18 | З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон. |
| 19 | Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу. |
| 20 | Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся... |
| 21 | Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки... |
| 22 | На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення! |
| 23 | Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого... |
| 24 | Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить? |
| 25 | Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала? |
| 26 | Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла... |
| 27 | Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя, |
| 28 | ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу... |
| 29 | Я став братом шакалам, а струсятам товаришем, |
| 30 | моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої... |
| 31 | І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим... |
