| 1 | Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!... |
| 2 | Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, |
| 3 | так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили... |
| 4 | Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку... |
| 5 | Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка... |
| 6 | А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони... |
| 7 | Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра... |
| 8 | Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене... |
| 9 | Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить, |
| 10 | не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його... |
| 11 | Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі: |
| 12 | Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив? |
| 13 | Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере, |
| 14 | то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене... |
| 15 | І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості. |
| 16 | Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!... |
| 17 | Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього? |
| 18 | Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш... |
| 19 | Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою? |
| 20 | Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем? |
| 21 | І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене... |
