| 1 | Молитва Мойсея, чоловіка Божого. Господи, пристановищем нашим Ти був з роду в рід! |
| 2 | Перше ніж гори народжені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку Ти Бог! |
| 3 | Ти людину вертаєш до пороху, і кажеш: Вернітеся, людські сини! |
| 4 | Бо в очах Твоїх тисяча літ, немов день той вчорашній, який проминув, й як сторожа нічна... |
| 5 | Пустив Ти на них течію, вони стали, як сон, вони, як трава, що минає: |
| 6 | уранці вона розцвітає й росте, а на вечір зів'яне та сохне! |
| 7 | Бо від гніву Твого ми гинемо, і пересердям Твоїм перестрашені, |
| 8 | Ти наші провини поклав перед Себе, гріхи ж нашої молодости на світло Свого лиця! |
| 9 | Бо всі наші дні промайнули у гніві Твоїм, скінчили літа ми свої, як зідхання... |
| 10 | Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо... |
| 11 | Хто відає силу гніву Твого? А Твоє пересердя як страх перед Тобою! |
| 12 | Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре! |
| 13 | Привернися ж, о Господи, доки терпітимемо? і пожалій Своїх рабів! |
| 14 | Насити нас уранці Своїм милосердям, і ми будемо співати й радіти по всі наші дні! |
| 15 | Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоряв нас, за ті роки, що в них ми зазнали лихого! |
| 16 | Нехай виявиться Твоє діло рабам Твоїм, а величність Твоя їхнім синам, |
| 17 | і хай буде над нами благовоління Господа, Бога нашого, і діло рук наших утверди нам, і діло рук наших утверди його! |
