| 1 | Мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу. |
| 2 | Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного ліворуч. |
| 3 | Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний. |
| 4 | Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, бо лагідність доводить до прощення навіть великих провин. |
| 5 | Є зло, що я бачив під сонцем, мов помилка, що повстає від володаря: |
| 6 | на великих висотах глупота буває поставлена, а багаті сидять у низині! |
| 7 | Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби... |
| 8 | Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить. |
| 9 | Хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними. |
| 10 | Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість зарадить йому! |
| 11 | Коли вкусить гадюка перед закляттям, тоді ворожбит не потрібний. |
| 12 | Слова з уст премудрого милість, а губи безумного нищать його: |
| 13 | початок слів його уст глупота, а кінець його уст зле шаленство. |
| 14 | Нерозумний говорить багато, та не знає людина, що буде; а що буде по ньому, хто скаже йому? |
| 15 | Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста. |
| 16 | Горе, краю, тобі, коли цар твій хлопчина, а владики твої спозаранку їдять! |
| 17 | Щасливий ти, краю, коли син шляхетних у тебе царем, а владики твої своєчасно їдять, як ті мужі, а не як п'яниці! |
| 18 | Від лінощів валиться стеля, а з опущення рук тече дах. |
| 19 | Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати. |
| 20 | Навіть у думці своїй не злослов на царя, і в спальні своїй не кляни багача, небесний бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє... |
