| 1 | Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу, |
| 2 | наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям! |
| 3 | Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!... |
| 4 | Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо... |
| 5 | У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо! |
| 6 | До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом! |
| 7 | Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини! |
| 8 | Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки... |
| 9 | Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб... |
| 10 | Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду... |
| 11 | Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах... |
| 12 | Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані... |
| 13 | Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються... |
| 14 | Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати, |
| 15 | втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу... |
| 16 | Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились, |
| 17 | тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли, |
| 18 | через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній... |
| 19 | Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід: |
| 20 | Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас? |
| 21 | Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було! |
| 22 | Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?... |
