| 1 | Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! |
| 2 | І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо! |
| 3 | І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного! |
| 4 | Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, |
| 5 | не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, |
| 6 | не радіє з неправди, але тішиться правдою, |
| 7 | усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! |
| 8 | Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується. |
| 9 | Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно; |
| 10 | коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. |
| 11 | Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. |
| 12 | Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. |
| 13 | А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов! |
