| 1 | Явився ж йому Бог коло дубравини Мамре, як седїв він перед дверима наметовими о полуднї. |
| 2 | Споглянувши ж очима своїми, бачить, стоїть перед ним троє чоловіків; побачивши їх метнеться зустріч їм од наметових дверей своїх, тай поклонився до землї. |
| 3 | І рече: Господе! коли я знайшов ласку в очах твоїх, не мини раба твого. |
| 4 | Нехай принесуть води та помиють ноги вам, та прохолодїтесь під деревом. |
| 5 | Я ж принесу наїдку, щоб ви попоїли, а потїм і верстати мете свою путь, що звернули з неї до раба вашого. |
| 6 | І метнеться Авраам у шатро до Сарри, тай каже їй: Заміси хутенько три сита пшенишного борошна та спечи коржів. |
| 7 | І метнеться Авраам до корів, та й узяв телятко нїжне й добре, і оддав його слузї, а той скоренько впорав його. |
| 8 | І взяв сиру й молока да телятко, що наготовив, та й поставив перед ними; сам же стояв під деревом, як вони їли. |
| 9 | І промовили до його: Де Сарра, жена твоя? Ось у шатрі. |
| 10 | Рече ж один: Вернусь оце до тебе через год о сїй добі, і вродить сина Сарра, жена твоя. Сарра ж почула під наметовими дверми позад його. |
| 11 | Авраам же і Сарра були старі, повбивались у лїта, і перестало в Сарри звичайне жіноцьке. |
| 12 | Осьміхнулася ж Сарра сама собі, думаючи: Оце б то звянувши та здобутись на таку втїху? Пан же мій старенький. |
| 13 | І рече Господь Авраамові: Чого всьміхнулась Сарра сама собі, говорючи: Чи справдї ж бо менї вродити? я же собі стара вже. |
| 14 | Хиба є що неможливе у Бога? О сїй добі вернусь до тебе через год, і буде в Сарри син. |
| 15 | Сарра ж і не призналась, говорючи: Я не сьміялась. Бо вона злякалась. І рече їй: Нї бо, сьміялась. |
| 16 | Піднявшися ж ізвідти чоловіки, повернули на Содом. Авраам же йшов із ними, проводючи їх. |
| 17 | Господь же рече: Чи втаю від Авраама, раба мого, що я творю? |
| 18 | Та ж Авраам буде народом великим, і потужним, і благословляться в йому всї народи земнії. |
| 19 | Знаю бо, що накаже синам своїм і господї своїй по собі, щоб хранили путї Господнї, творючи правду і суд, щоб справдив на Авраамові Господь усе, що глаголав до його. |
| 20 | Рече ж Господь: Квилять велико до мене про Содом та Гоморру, і гріхи їх тяжкі вельми. |
| 21 | Зійду ж та позирну, чи так воно дїється, як до мене голосять, чи нї, щоб знати. |
| 22 | І повернулись ізвідти чоловіки до Содому, Авраам же ще стояв перед Господом. |
| 23 | І приступить Авраам ближче й рече: Дак оце ти хочеш погубити й безвинних із винуватими? |
| 24 | Може там знайдеться пятьдесять безвинних у городї. Чи то ж схочеш ти й їх погубити, і не помилуєш усього міста задля пятидесятьох, коли там будуть? |
| 25 | Нї бо, не чини по глаголу сему, щоб убити праведника з нечестивим, і щоб у тебе було праведнику так, як нечестивому. Нї бо нї! Судячи суд у сїй землї, як тобі не вчинити правди? |
| 26 | Рече ж Господь: Коди буде в Содомі пятьдесять праведників у городї, помилую ввесь город і все місто задля їх. |
| 27 | І рече відказуючи Авраам: Оце завзявсь я промовляти до Господа мого, я ж земля і порох. |
| 28 | Коли ж поменьшає праведників до сорока й пяти, чи вже ж бо погубиш через пятьох увесь город? І рече: Не погублю, коли знайду тамо сорок і пять. |
| 29 | І завзявсь іще промовляти до його та й каже: Коли ж знайдеться таменьки сорок? І рече: не погублю й ради сорока. |
| 30 | Що ж Господе, коли промовлю: А як знайдеться таменьки тільки трийцять? І рече: Не погублю й тридесятьох ради. |
| 31 | І промовив: Оце ж наваживсь говорити до Господа: Коли ж знайдеться таменьки двайцятеро? І рече: Не погублю, коли знайдеться тамо двайцять. |
| 32 | І каже: Що ж, Господе, коли промовлю ще раз: Коли ж знайдеться таменьки десятеро? І рече: Не погублю і десятьох ради. |
| 33 | Одійшов же Господь, переставши глаголати до Авраама. І вернувсь Авраам на місце своє. |
