| 1 | І спогадав Бог Нояга і все живе і всяку скотину з ним у ковчезї, і навів Бог вітра на землю, і перестало дощувати. |
| 2 | І позамикались жерела в безоднї і хляби небесні, і зупинився дощ із неба. |
| 3 | І вертались води з землї без перестану, і як уплило сто і пятдесять день, стала вода посякати. |
| 4 | І зупинився ковчег у сьомому місяцї, на сїмнайцятий день місяця, на горі Арарацькій. |
| 5 | І вбувало води більше та більше до десятого місяця, а в десятому місяцї на первий день місяця стало видко верхи по горах. |
| 6 | І сталось по сорока днях, що відчинив Нояг вікно в ковчезї, що був зробив. |
| 7 | І випустив крука, і лїтав той сюди й сюди, закіль посякла вода на землї. |
| 8 | Опісля випустив голубицю від себе, щоб довідатись, чи вода спала з земного виду. |
| 9 | Та не знайшла голубиця відпочинку нозї своїй, та й вернулась до його в ковчег: бо вода поняла вид усїєї землї. І простїг він руку тай узяв її до себе в ковчег. |
| 10 | І пождав ще других сїм день, та ізнов послав голубицю з ковчега. |
| 11 | І прилетїла голубка надвечір до його, колиж се - оливний листок у неї в дзьобочку. І дознавсь Нояг, що вода уступила з виду земного. |
| 12 | І зождав іще других сїм день, та й послав знов голубицю, і не вернулась уже до його тодї. |
| 13 | І сталось у шістьсот первому роцї на первий день первого місяця, що посякла вода на землї. І зняв тодї Нояг кришу в ковчезї, і споглянув, аж се - вид земний уже сухий, |
| 14 | А в другому місяцї на двайцять сьомий день місяця земля стужавіла. |
| 15 | І рече Господь Бог Ноягові, глаголючи: |
| 16 | Вийди з ковчега сам і жона твоя і сини твої, і жени синів твоїх з тобою. |
| 17 | І всяку животину, що з тобою і всяке тїло від птаства і від скотини і з усякого лазючого поповза по землї повиводь із собою; і плодїтесь і намножуйтесь на землї. |
| 18 | І вийшов Нояг і сини його, і жінка його, і синів його жінки з ним. |
| 19 | Усяка животина, всяке лазюче поповза по кодлах своїх повиходило з ковчега. |
| 20 | І спорудив Нояг жертівника Господеві, і взяв з усякої чистої животини і з усякої чистої птицї та й принїс у всепаленнє на жертівник. |
| 21 | І понюхав Господь любих пахощів, і рече: Не проклинати му вже більше землї за чоловіка; бо надих людського серця злющий з молодощів його; і не вигублювати му вже більш усього живого, як учинив. |
| 22 | Покіль земля землею, сїйба й жнива, холоднеча й спека, лїто й весна, день і ніч не перестануть. |
