| 1 | Одна з жінок синів пророцьких, голосючи, промовила до Елисея: Мій муж, твій раб, умер, а ти знаєш, що він, твій раб, був богобоязний по всяк час; тепер же прийшов позичальник і хоче моїх обох хлопцїв забрати в невольники. |
| 2 | Елисей відказав їй: Що ж маю тобі вчинити? Скажи менї, що в тебе є в господї? Вона сказала: Нема нїчого в твоєї служебки в хатинї, як олїйна посудина, а в їй трошки олїї. |
| 3 | І сказав він: Ійди, напозичай порожнього посуду по всїх сусїдах твоїх, та назбірай не трохи; |
| 4 | Тодї ввійдеш, позасовуєш двері позад себе й синків твоїх та й наливати меш в кожну посудину, а котра буде повна, відстав на бік. |
| 5 | І пійшла вона від його та й засунула за собою й за синками своїми двері; вони їй подавали, а вона, знай, наливала. |
| 6 | Як же посуди були вже повні, каже синові свойму: Подай ще посудину. Відказує він: Нема більш посудини. І не текло більш олїї. |
| 7 | Як же пійшла вона й оповідала се Божому чоловікові, сказав він їй: Іди, продай олїю та й заплати твою позичку, а з останку жити меш сама й сини твої. |
| 8 | Одного дня прийшов Елисей в Сунам. Там жила багата женщина, й запросила його, в неї трапезувати. От він що-разу, як ійде було мимо, заверне туди попоїсти. |
| 9 | І каже вона раз чоловікові: От я постерегаю, що сей Божий чоловік, що попри нас проходить, є сьвятий. |
| 10 | Змуруймо ж невеличку верхню сьвітлицю та й поставмо йому там ліжко, стола, стільчика й каганець, щоб, як зайде коли, так і притулився там. |
| 11 | Одного дня прийшов він ізнов, і зайшов у верхню сьвітличку та й відпочивав там; |
| 12 | І звелїв слузї свойму Гієзієві: Поклич сюди тую Сунамійку. І покликав той її, й прийшла вона до його. |
| 13 | І звелїв йому: Скажи лишень їй: Оце ти так дбаєш про нас; що ж би вчинив я про тебе? Може треба перемовитись за тебе з царем або з гетьманом? Та вона відказала: Нї, я живу собі серед мого люду. |
| 14 | І спитав він: Що ж би таке про неї вчинити? Відказав Гієзій: Та ось, сина в її нема, чоловік же її старий. |
| 15 | І звелїв він: Поклич її близче. Той кликнув її, й ввійшла вона в двері. |
| 16 | І сказав він: Через рік о сїм часї держати меш на руках синка. Вона ж каже: Ой нї, добродїю, чоловіче Божий! не обманюй служебки твоєї! |
| 17 | І завагонїла женщина й породила о тім часї другого року сина, як заповів їй Елисей. |
| 18 | Як же хлопчик підріс, пійшов одного дня до батька свого до женцїв: |
| 19 | І кволиться батькові свойму: Голова моя, голова болить! Той же звелїв слузї: Одведи його до матусї. |
| 20 | І взяв той хлопя та й одвів до матері. І седїло воно до самих обід на колїнах у її, й вмерло. |
| 21 | І пійшла вона, положила його в Божого чоловіка на постелї, зачинила двері й пійшла; |
| 22 | І кликнула чоловіка свого й каже: Пошли до мене которого слугу з ослицею, поїду хутко до чоловіка Божого, та зараз і вернусь. |
| 23 | Він же каже: Чого тобі до його? Хиба сьогоднї новомісяччє, чи субота? Та вона відказала: Дарма, таки пійду. |
| 24 | Осїдлавши ослицю, звелїла слузї: Веди й іди. Не гай мене в дорозї, докіль не скажу. |
| 25 | От і поїхала та й прибула до чоловіка Божого на Кармель-гору. Як же загледїв її чоловік Божий оддалїк, сказав слузї свойму: Та се ж Сунамійка! |
| 26 | Біжи зараз їй зустріч та поспитай: Чи все гаразд у тебе? Чи все гаразд у чоловіка? Чи гаразд із хлопям? Відказала вона: Гаразд. |
| 27 | Як знялась вона на гору до чоловіка Божого, обняла йому ноги. І приступив Гієзій, щоб одвести її. Чоловік же Божий сказав: Лиши її, бо вона тяжко сумна, а Господь потаїв се від мене й не обявив менї. |
| 28 | І каже вона: Чи я ж прохала сина в мого добродїя? Чи я ж бо не казала: Не обманюй мене? |
| 29 | І звелїв Гієзієві: Підпережи чересла твої, возьми палицю мою в руку та й іди. Коли зустрінеш кого, не вітай його, а коли хто вітати ме тебе, не дякуй! та й положи палицю мою на лице хлопяткові. |
| 30 | Мати ж хлопчикова промовила: Як певно, що Бог живе, й як певно, що ти живеш, я не покину тебе! Тодї метнувсь він і пійшов слїдом за нею. |
| 31 | Гієзій же випередив їх, та й положив палицю на лице в хлопятка. Та не було нї голосу нї слуху. І вернувся зустріч йому й з'ясував: Хлопя не прокинулось. |
| 32 | Як же ввійшов Елисей в господу, знайшов хлопятко мертве - лежить у його на постелї. |
| 33 | І ввійшов він, засунув двері від їх, та й молився Господеві; |
| 34 | Тодї нахилився над хлопятком, і притулив уста свої до його уст, очі свої до його оченят і руки свої до його рученят, та й пригорнувсь до його, й огрілось тїло в хлопятка. |
| 35 | І знявсь ізнов, походив по сьвітлицї сюди й туди, підойшов та й схиливсь над ним. І чхнуло хлопя сїм раз, та й розкрило оченята хлопятко. |
| 36 | І кликнув тодї Гієзія й звелїв: Поклич сюди Сунамійку. І як увійшла покликана, сказав він: Возьми синка твого. |
| 37 | І приступила вона й упала йому в ноги та й уклонилась до самого долу; тодї взяла синка свого й вийшла. |
| 38 | Елисей же пійшов знов у Галгал. А була тодї голоднеча в тій землї; ученики пророцькі седїли перед ним. І звелїв він слузї свойму: Постав найбільшого казана та й звари юшку синам пророцьким. |
| 39 | І пійшов один у поле, щоб назбірати зела, й знайшов дику вючу ростину, нарвав із неї овощів повну одежину, й прийшов та й накришив їх в котел з юшкою, бо вони незнали їх. |
| 40 | І налили їм їсти; та скоро вони покушали юшки, закричали, кажучи: Смерть у казанї, чоловіче Божий! і не змогли їсти. |
| 41 | Він же сказав: Принесїть лишень борошна сюди. І всипав муку в казан та й звелїв: Наливай людям, нехай їдять. І не було вже нїчого шкідного в кітлї. |
| 42 | Прийшов чоловік із Баал Салиси та й принїс чоловікові Божому первоплід хлїба - двайцять ячмінних боханцїв і стовченого зерна в саквах. І звелїв Елисей: Дай людям, нехай їдять. |
| 43 | Слуга ж його відказав: Що тут класти перед сотнею чоловіка? Він же каже: Дай людям, нехай їдять, так бо говорить Господь: Їсти муть, та ще й зостанеться. |
| 44 | І положив перед ними, й їли вони, ще й зісталось, по слову Господньому. |
