| 1 | Омерзїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї. |
| 2 | Я скажу Богу: Не обвинувачуй мене, а обяви менї, за що мене так переслїдуєш? |
| 3 | Чи тобі се добрим видиться, що так пригнїтаєш, що байдуже тобі дїло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло? |
| 4 | Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш? |
| 5 | Чи в тебе днї, як людські, й роки твої, як у людини, |
| 6 | Що ти аж шукаєш скази в менї й розвідуєшся, чи є гріх у менї, |
| 7 | Хоч знаєш, що я не проступник, та нїкому ратувати мене з руки твоєї? |
| 8 | Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, - й ти губиш мене? |
| 9 | Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене? |
| 10 | Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром. |
| 11 | Скірою й тїлом з'одяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене, |
| 12 | Життє й милость дарував менї, а опіка твоя хоронила духа мого? |
| 13 | Але й те скривав ти в серцї свойму, - я знаю, що се й було в тебе (на думцї), - |
| 14 | Що, як я провиню, ти взнаєш і не зіставиш гріха мого без кари. |
| 15 | Горе менї, коли я провинив! а хоч я й без гріха, то не зважуся підвести голови моєї. О, я понижений аж надто; то ж зглянься на біду мою; |
| 16 | Вона щораз більша. Ти женеш за мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в менї. |
| 17 | Виводиш нових твоїх сьвідків проти мене; збільшуєш гнїв твій на мене, і біди, щораз нові, стають боєвою лавою проти мене. |
| 18 | І про що вивів єси мене з утроби? Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило нїчиє око; |
| 19 | Нехай би я, як не бувший на сьвітї, з матїрнього живота перенесений був у гріб. |
| 20 | Чи ж не мало вже днїв моїх? Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв, |
| 21 | Покіль пійду - й не вернусь - в країну темряви й тїнї смертньої, |
| 22 | В країну мрака, яким є пітьма тїнї смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма. |
