| 1 | І промовив Зофар із Нааму й сказав: |
| 2 | Чи вже ж на безлїч слів не треба давати одвіту? Чи вже ж говорун мусить бути праведний? |
| 3 | Нїби твоє пусте базїканнє заставить людей мовчати, щоб ти на глум підіймав, а не було кому тебе пристидати? |
| 4 | Ти говорив: Я суджу право, й чист я в тебе перед очима. |
| 5 | А коли б так Бог схотїв промовити, й отворив уста свої до тебе, |
| 6 | Та показав тобі тайни премудростї, й що тобі вдвоє більше належало б терпіти! Тим то знай, що Бог дещо з проступків твоїх подав у непамять. |
| 7 | Чи то ж ти зможеш умом ізбагнути Бога? Чи зможеш Вседержителя (путь) до конця прослїдити? |
| 8 | Та ж він висший небес, - що ж ти вдїяти зможеш? глибше він всїх безодень, - що можеш зрозуміти? |
| 9 | Міра його довша нїж земля, ширша над моря. |
| 10 | Вхопить кого й закує в окови та поставить на суд, хто відверне його? |
| 11 | Бо він знає людей лицемірних, і бачить проступок, - та й чи ж не зверне на його уваги? |
| 12 | Та пустоголовий чоловік мудрує, хоч людина родиться так, як осля дике. |
| 13 | Але коли ти очистиш серце твоє й простягнеш ід йому руки твої, |
| 14 | І коли нечисть на руцї в тебе, а ти відкинеш її, й не дозволиш, щоб проступок пробував у шатрі твойму, |
| 15 | Тодї піднімеш (сьміло) незамаргане лице твоє, й стояти меш твердо й не будеш боятись. |
| 16 | І тодї забудеш біду, й хиба, як про воду, що протекла, згадувати меш про неї. |
| 17 | І яснїйше, анїж південь, попливе життє твоє, й прояснїєш, мов ранок. |
| 18 | Певність у тебе тодї із надїєю буде; ти захищен, і можеш безпечно почивати. |
| 19 | Будеш лежати собі, й не буде нїкого, хто б тебе страшив, і многі стануть запобігати (ласки) у тебе. |
| 20 | Очі ж ледачих (від плачу) потемнїють, і охорона їх пропаде, й надїя їх зникне. |
