| 1 | З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить; |
| 2 | Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь. |
| 3 | І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою? |
| 4 | Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один. |
| 5 | Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить, |
| 6 | То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого. |
| 7 | Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть; |
| 8 | Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї, |
| 9 | Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; - |
| 10 | А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся? |
| 11 | Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає: |
| 12 | Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого. |
| 13 | О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене! |
| 14 | Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна. |
| 15 | Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх; |
| 16 | Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого; |
| 17 | Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би. |
| 18 | Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого; |
| 19 | Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш. |
| 20 | Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш. |
| 21 | Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони - йому те байдуже; |
| 22 | Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує. |
