| 1 | Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають; гріб передо мною. |
| 2 | Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне. |
| 3 | О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене? |
| 4 | Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти. |
| 5 | Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть. |
| 6 | Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх. |
| 7 | Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь. |
| 8 | Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра. |
| 9 | І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу. |
| 10 | Виступайте ж, усї, приступіть! я не найду мудрого між вами. |
| 11 | Днї мої вже уплили, думи мої - думи дорогі серцю - вони розбиті. |
| 12 | Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту. |
| 13 | Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб - домівка моя; в темряві постелю я постїль собі; |
| 14 | Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя. |
| 15 | Де ж тут надїя моя? а чого я дожидаю, хто се побачить? |
| 16 | У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох. |
