| 1 | І озвавсь Йов і рече: |
| 2 | Ще й сим разом бесїда моя гірка; бо ж і страдання мої більші, нїж стогнання мої. |
| 3 | О, коли б я знав, де знайти його (Бога), й зміг доступити до престолу його! |
| 4 | Я виясив би перед ним справу мою, й уста мої сповнились би оправдуваннєм; |
| 5 | Я б тодї знав, якими словами він менї відповів би, й зрозумів би, що би він менї сказав. |
| 6 | Та чи ж став би то він у повній своїй силї зо мною спорити? О, нї! нехай би тільки звернув увагу на мене. |
| 7 | Тодї я, як праведник, міг би розправлятись із ним - і я на все одержав б виправданнє від суддї мого. |
| 8 | А то я йду вперед - і нема його, повертаю назад і не зустріну його. |
| 9 | Чи робить він що по лївій сторонї, я не бачу; чи скритий десь по правій, я не догляну. |
| 10 | Він же путь мій знає; нехай же ж випробує мене, - я вийду, як золото, чистий. |
| 11 | Бо моя нога стоїть твердо на стежцї його; путї його я пильнував і не відхилявся. |
| 12 | Од заповідї уст його не відступав я; слова уст його хранив я пильнїйш, як мої постанови. |
| 13 | Та він і непорушний; й хто зміг би відвести його? він чинить, що захоче душа його. |
| 14 | Так, він доведе до кінця, що призначив про мене, а такого в його дуже багато. |
| 15 | Тим то я й дрожу перед ним; думаю - й серце холоне. |
| 16 | Бог зломив мого духа, страхом натхнув Вседержитель. |
| 17 | О, чому ж не затратив він мене, закіль ще ся темрява налягла, й не спрятав морок перед видом моїм! |
