| 1 | І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив: |
| 2 | О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене; |
| 3 | Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви; |
| 4 | Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм; |
| 5 | Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене; |
| 6 | Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї! |
| 7 | Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище собі, |
| 8 | Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять; |
| 9 | Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої. |
| 10 | Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх. |
| 11 | Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає; |
| 12 | Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного. |
| 13 | Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду. |
| 14 | Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем. |
| 15 | Я був очима слїпому й ногами кульгавому; |
| 16 | Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо. |
| 17 | Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу. |
| 18 | От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску; |
| 19 | Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму. |
| 20 | Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене. |
| 21 | Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї. |
| 22 | Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них. |
| 23 | Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої. |
| 24 | Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили. |
| 25 | Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих. |
