| 1 | Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх. |
| 2 | І почав Йов говорити: |
| 3 | Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік! |
| 4 | Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним! |
| 5 | Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару! |
| 6 | А ніч тая - нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях! |
| 7 | О, ніч тая - нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі! |
| 8 | Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день*, та готові й дракона розбудити! |
| 9 | Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі, |
| 10 | За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми! |
| 11 | Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота? |
| 12 | Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди? |
| 13 | Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн |
| 14 | З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї, |
| 15 | Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали; |
| 16 | Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта. |
| 17 | Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили. |
| 18 | Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника. |
| 19 | Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого. |
| 20 | Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко, |
| 21 | Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом; |
| 22 | Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину. |
| 23 | На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу? |
| 24 | Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода; |
| 25 | Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною. |
| 26 | Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє! |
