| 1 | Як же ті три мужі вже не відказували Йовові, тим що він себе мав за праведного, |
| 2 | Тодї запалав гнївом Еліуй Барахиїленко, з Бузу, з роду Рамового; а запалав гнїв його на Йова за те, що виправдував себе більш, анїж Бога; |
| 3 | А на трьох другів його досадував за те, що не знайшли влучної відповідї, а тільки винуватили Йова. |
| 4 | Еліуй же ждав, покіль Йов говорив, бо ті були старші його віком. |
| 5 | Як же побачив Еліуй, що уста тих трьох мужів не вміли більш відказувати, то й запалав гнївом. |
| 6 | От і озвавсь Еліуй Барахиїленко з Бузу так: Я молодий, а ви вже старцї: я боявсь висказувати мою думку. |
| 7 | Я собі думав: Нехай говорять днї, і многі лїта навчають мудростї. |
| 8 | Але дух у чоловіцї та вдохновеннє від Вседержителя дають йому розум. |
| 9 | Не самі ж тільки многолїтні розумні, та й не самі старцї знають правду. |
| 10 | От чому я говорю. Тим то вислухайте мене, виповім і я те, що знаю. |
| 11 | Ось, я вижидав, що ви казати мете, - вслуховавсь у ваші розсуджування, докіль ви придумували, що б сказати. |
| 12 | Пильно дивився на вас, та ось нї один із вас не спромігся доказати провину Йову, ба вже й перестали відповідати на слова його. |
| 13 | Не говоріте: ми знайшли мудрість у йому, й хиба Бог опрокине його, а не чоловік. |
| 14 | От же, коли б він обертав слова свої до мене, я б не по вашому вмів на його річ відказати. |
| 15 | Полякались, мовчять, перестали говорити. |
| 16 | А коли я жду, а вони не говорять, з'упинились і вже не відказують, |
| 17 | То я відкажу й виявлю мою думку. |
| 18 | Повен я слова, й дух мій в менї розпирає мене. |
| 19 | Справдї, нутро моє, як молоде вино в зачиненій посудинї: воно готове розпукнутись, неначе міх новий. |
| 20 | Виговорюсь; стане менї легче; відчиню уста мої й відкажу. |
| 21 | Не дивити мусь на лице чоловіка й нїякому чоловікові лестити не буду, |
| 22 | Лестити бо я не вмію, нехай би й зараз убив мене Творець мій! |
