| 1 | Чи ж не обмежений час чоловікові на землї, а днї (життя) його чи ж не те саме, що днї поденного наймита? |
| 2 | Так, як той раб холодку, а поденьщик жде кінця роботи, |
| 3 | Так і менї допались місяцї без відпочивку, а ночі горя видїлені менї. |
| 4 | Коли лягаю, питаюсь: коли ж то я встану? а вечір тягнеся поволи, й я обертаюсь без кінця, аж засвитає. |
| 5 | Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна; шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм. |
| 6 | Днї мої летять швидше судна, а конець їх безнадїйний. |
| 7 | Згадай (Боже), що життє моє - подув (вітру), а око моє не вернесь, побачити добро. |
| 8 | Не побачить мене око того, що видїв мене; та й твої очі (звернуться) на мене, - а мене нема. |
| 9 | Рідшає хмара й зникає; так і той, що зступив у глибоку яму, вже не вийде, |
| 10 | Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його. |
| 11 | Тим же то я не стану здержувати уст моїх; говорити му в тїснотї духа мого; буду жалуватись у горю душі моєї. |
| 12 | Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив? |
| 13 | Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти; |
| 14 | Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене, |
| 15 | Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх. |
| 16 | Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, - та ж днї мої, се марнота! |
| 17 | Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою, |
| 18 | Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його? |
| 19 | Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)? |
| 20 | А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі? |
| 21 | Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого? та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде. |
