| 1 | Наука Асафова. Д ля чого відкинув єси нас, Боже, на віки, палає гнїв твій на стадо пасовиска твого? |
| 2 | Спогадай твою громаду, що зєднав її оддавна, - ізбавив, як твоє наслїддє, тую гору Сион, на котрій ти осївся! |
| 3 | Зверни стопи твої до недавньої руїни! Все у сьвятинї зруйнував ворог. |
| 4 | Рикають вороги твої серед зборів твоїх; поставили знаки свої як знамена. |
| 5 | Вони, як той, що сокирою замахнув в гущавинї лїса, |
| 6 | І тепер вони топором і молотами розбивають різьбу його. |
| 7 | З пожаром пустили сьвятиню твою, осквернили дім імені твого. |
| 8 | Сказали в серцї своїм: Нуте, винищимо їх до ноги! - Пустили з димом всї Божі собори на землї. |
| 9 | Знамен наших ми не бачимо: нема більш пророка, й нема між нами, хто б знав, доки так буде. |
| 10 | Доки, Боже, буде ругатись гнобитель? Чи вічно буде ворог зневажати імя твоє? |
| 11 | Чому здержуєш руку твою і правицю твою? Із лона твого допусти конець! |
| 12 | Бог царь мій з поконвіку, що дає спасеннє на землї. |
| 13 | Ти роздїлив море силою твоєю, розбив голови змиїв морських. |
| 14 | Ти потрощив голову левіятана, дав його на поживу людям в пустинї. |
| 15 | Ти вітворив жерела і потоки; ти висушив прудисті ріки. |
| 16 | І день твій і ніч твоя; ти сотворив сьвітло і сонце. |
| 17 | Ти утвердив всї гряницї землї; ти постановив лїто і зиму. |
| 18 | Спогадай се: ворог поругав Господа, а народ безумний зневажив імя твоє. |
| 19 | Не попусти зьвірюцї душу горлицї твоєї, не забудь на віки громаду нужденних твоїх. |
| 20 | Спогадай завіт! Бо темні закутки землї наповнились домівками насильства. |
| 21 | Нехай не вернеться з соромом пригноблений! Нужденний і бідний нехай возхвалять імя твоє. |
| 22 | Встань, Боже, суди справу твою! Спогадай щоденне руганнє беззаконного! |
| 23 | Не забудь крику ворогів твоїх! Буяннє тих, що проти тебе встали, не має кінця. |
