| 1 | Памятай про твого творця замолоду, покіль не прийшли днї лихі й не настали роки, що про них казати меш: "Не до вподоби вони менї", |
| 2 | Покіль не померкли сонце й сьвітло, місяць і зорі, й не насупились хмари по дощі, |
| 3 | Тодї, як затремтять сторожі будівлї й хоробрі позгинаються, й мелючі перестануть молоти, бо їх мало зосталось, і запоморочаться ті, що дивляться крізь вікна, |
| 4 | І зачиняться двері на улицю; замовкнуть жорна; коли вставати муть, як засьпіває півень, а дочки сьпіву помовкнуть; |
| 5 | І висоти стануть їм страшні, а на дорозї будуть боятись; і зацьвіте дерево мігдалове, й ковалик отяжіє, та й кріп розсиплесь; бо ось відходить чоловік у свою вічну домівку, а плакальники готові вже, провожати його улицею; - |
| 6 | Докіль не порвався срібний ланцюжок і не розірвалась золота повязка; не розбився глек над криницею та не поломилось колесо над колодїзом; |
| 7 | І не вернеться персть, у землю чим вона й була; а дух вернеться до Бога, що дав його. |
| 8 | О, марнота над марнотами, сказав проповідник, все марнота*! |
| 9 | Опріч того, що проповідник був про себе мудрий, навчав він іще й людей знаття. Він розвідував, розбірав і зложив багацько приповістей. |
| 10 | Проповідник старався добірати хороші вискази, й слова правди списав вірно. |
| 11 | Слова мудрих - се голки, се гвозди, що добре вбиваються, а хто їх укладає, - від одного пастиря. |
| 12 | Що ж більш сього всього, того остерегайся, мій сину: складанню многих книг - не буде кінця, а й багато читання - втомлює тїло. |
| 13 | Вислухаймо ж змісту того всього: Бійся Бога й певни заповідї його; в сьому міститься все про чоловіка. |
| 14 | Бог бо судити ме все, що дїється; навіть усе втаєне, - чи добре воно, чи лихе. |
