| 1 | Ще одно лихо бачив я під сонцем, а його не трохи між людьми: |
| 2 | Буває такий чоловяга, що Бог дає йому достатки, скарби й честь, та й не знає душа його недостачі в нїчому, чого бажає, та не дав йому Бог розуму, хіснуватись тим, а чужий тим користуєсь; се марнота, се сумна річ! |
| 3 | Коли б у такого чоловіка була цїла сотня дїтей, і він жив лїта многі, - та й ще умножились днї життя його, а як душа його не втїшається добром, та не було б йому й похорону, то я скажу: щасливший над його плод, перед часом народжений; |
| 4 | Сей бо нагло прийшов та й відійшов у темряву, й не знане імя його; |
| 5 | Він навіть не видїв і не знав сонця і він спокійнїйший, нїж той. |
| 6 | А той, хоч би прожив дві тисячі років, не веселившись добром сво- їм, - хиба ж не все пійде в однакове місце? |
| 7 | Вся праця в людини - для її рота, а душа її не насичуєсь. |
| 8 | Чим же переважує розумний дурного? або такий тихий, що вміє обходитись із людьми? |
| 9 | Однакже лучше бачити перед очима, нїж тільки жадати. І тут марнота та й утома духа. |
| 10 | Що є на сьвітї, тому дано імя, й знають, що се - чоловік та й що годї йому правуватись із дужчим. |
| 11 | Багато таких річей, що прибільшують марноту; та що лучше чоловікові? |
| 12 | Хто ж знає, що добре про чоловіка в часї марного життя його, що проходить, як тїнь? І хто скаже йому, що буде послї його під сонцем? |
