| 1 | Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати? |
| 2 | Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями. |
| 3 | Милий мій належить менї, а я милому, - тому, що в лилїях попасає. |
| 4 | Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче. |
| 5 | Одверни від мене очі, - мене вони зворушують! |
| 6 | В тебе волос - мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе - наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної; |
| 7 | Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе. |
| 8 | Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безлїч, |
| 9 | Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дївчата, й стали вихваляти; царицї й бранки - усї величали. |
| 10 | Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами? |
| 11 | Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долинї, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові? |
| 12 | Не знаю, як завела мене душа моя 'д колесницям значних у народї мойму. |
| 13 | |
