| 1 | Ось, слуга мій, що я за руку держу його; вибраний мій, що його вподобала собі душа моя. Я положив духа мого на него; він звістить народам суд справедливий. |
| 2 | Не крикне він; не піднесе голосу, гнївний; не дасть почути його на улицях. |
| 3 | Тростинки приломленої не доламле, й льону, що куритись почав, не погасить; по правдї він буде суд судити. |
| 4 | Не ослабне, не втомиться, аж покіль твердо суд свій і правду поставить на сьвітї; на ймя ж і науку його вповати муть острови. |
| 5 | Ось так говорить Господь, що создав небеса й напяв їх; що розпросторив землю з усїм, що вона родить, та що дає диханнє людям на нїй і дух ходячим по нїй: |
| 6 | Я, Господь, покликав тебе на правду, й буду держати тебе за руку, й берегти тебе, й поставлю тебе у завіт народам, за сьвітло невірним; |
| 7 | Щоб очі слїпим одчиняти; щоб виводити вязнїв із вязницї, а сидячих у темряві - з темницї. |
| 8 | Я Господь; се імя моє, і не поступлюся славою моєю кому иншому, величчю моєю - бовванам. |
| 9 | Давно обіцяне вже спевнилось, а що буде, я возвіщу; нїм воно станесь, я звіщу вам. |
| 10 | Сьпівайте ж Господу нову пісню, оддавайте хвалу йому від конця до конця сьвіту; плаваючі по морі і все, чим воно повне - острови й ті, що живуть на них. |
| 11 | Нехай озветься голосно пустиня, й міста її, оселї, де живе Кедар; нехай радісно загомонять, що живуть на скелях, нехай викликують із верхів гірських. |
| 12 | Нехай віддають Господу честь, і хвалу його розголошуть по островах. |
| 13 | Господь виступить, мов велетень; як воєвода, розбудить завзяттє; кликне, підніме крик боєвий, і явить себе сильним проти ворогів своїх. |
| 14 | Довго я мовчав, терпів, здержувавсь; тепер же буду кричати, немов породїля; буду валити й все поглочувати; |
| 15 | Попустошу гори й горби, і всю зелень їх посушу, островами ріки пороблю, осушу озера; |
| 16 | І поведу сліпих по дорозї, якої зроду не знали, незвісними їм дорогами буду їх провожати; темряву вчиню їм сьвітлом, криві дороги - простими; оттаке я їм учиню, та й їх не покину. |
| 17 | Тодї повернуться взад, і окриються великим соромом, що на своїх ідолів вповали, та до бовванів промовляли: Ви боги наші. |
| 18 | Слухайте ж, глухі, дивітесь, слїпі, щоб побачили. |
| 19 | Хто ж такий слїпий, як слуга мій, і глухий, як посел мій? Хто такий слїпий, як той, що я полюбив його, такий слїпий, як раб Господень? |
| 20 | Много бачив ти, та не запримічав; слух у тебе був отворений, та ти не чув. |
| 21 | Господь зволив задля правди своєї звеличити та прославити закон; |
| 22 | Та се нарід розбитий та розграблений; всї вони повязані (гріхами), мов у ямах підземних, мов зачинені в темницях; за те ж і стали вони здобичею та й нема їм вибавителя; вони забрані, а нїкому сказати: верни їх назад! |
| 23 | А хто зміж вас прихиляв до сього слух, вслуховався та розмірковував, що з того буде? |
| 24 | Хто ж віддав Якова на спустошеннє, а Ізраїля в здобичу? чи то ж не Господь, що проти його ви грішили? бо не хотїли вони ходити дорогами його, не слухали закону його. |
| 25 | От і вилив він на них ярость гнїву свого, і лють війни: запалала вона кругом них поломєм, та вони не запримітили; горіла в них, та вони не зміркували того серцем. |
