| 1 | Праведний вмерає, та й нїхто сього не бере собі до серця; і люде побожні забераються з землї, та нїхто й не думає, що се праведник заберається з сьвіта, щоб не бачити ледарства. |
| 2 | Він відходить туди, де впокій; всї, що ходять правою дорогою, спочнуть спокійно на ложах своїх. |
| 3 | Приступіте ж, ви, до мене, дїти чарівницї; ви, кодло перелюбників та блудниць! |
| 4 | Із кого ви глузуєте? проти кого роззївлюєте роти, висолоплюєте язики? чи ви ж не зрадливі дїти, чи не кодло ложі? |
| 5 | Ви, що в блудї з ідолами потопаєте під кожним деревом розлогим, і бовванам дїти заколюєте понад водою та під скелями щілястими? |
| 6 | В гладких каменюках над бурчаками твоя роскіш; вони - вони твоє щастє; їм то ти приносиш жертви ливні і другі жертви; чи менї ж за се не гнївитись? |
| 7 | На високій та видній горі своє ти поставляєш ложе, й туди підходиш приносити жертву. |
| 8 | За дверима й за лутками ставиш памятники-ідоли свої; одвернувшись від мене, ти обнажуєшся й підходиш; розстелюєш постїль, вишукуєш місце, змовляєшся з тими, котрі тобі любі. |
| 9 | Ти ходила й до царя з пахущими мастьми, та все їх намножувала; ще ж слала й посли в краї далекі, та понижувалась як найглибше. |
| 10 | Утомлялась, блукаючи дорогами твоїми, та не сказала собі: "пуста надїя!" ти все ще знаходила силу в руцї своїй, і не впадала на силах. |
| 11 | Кого ж се злякалась ти, хто се тобі таким страшним здавався, що ти менї невірною зробилась, не думала про мене та й перестала носити в твойму серцї? Невже ж перестала ти боятись мене тому, що я довго мовчав? |
| 12 | О, я покажу праведність твою і вчинки твої, та вони не вийдуть у користь тобі. |
| 13 | Як ти заголосиш, - чи ж поможе тобі збір твій? - та ж їх усїх понесе вітер, розвіє подих його; хто ж покладає надїю на мене, той унаслїдує землю, й посяде сьвяту гору мою. |
| 14 | І сказав: Здіймайте, пробирайте, рівняйте дорогу, забірайте все спотичливе з дороги люду мого. |
| 15 | Так бо говорить високий, величній, вічно живущий, Сьвятий на імя: Я живу на висотах і в сьвятинї, та й з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне, щоб оживляти духа смиренних і додавати життя серцям сокрушених. |
| 16 | Не до віку ж бо я судитись буду, не вічно гнївитись, бо знемігся б передо мною дух і всяка душа, що я сотворив. |
| 17 | За гріх зажерливостї його я гнївивсь і карав його, скривав лице моє й досадував; він же ж відвернувся й пійшов по дорозї за своїм серцем. |
| 18 | І бачив я дорогу його, та й сцїлю його, і буду водити його й потїшати його та й без'утїшних у него. |
| 19 | Я додержу слова: мир, упокій далекому й близькому, говорить Господь, - та й сцїлю його. |
| 20 | А безбожні - як море розбурхане, що не може втихомиритись, і води його викидають каломут і грязиво. |
| 21 | Нема миру безбожним - говорить Бог мій. |
