| 1 | Слухайте слова, що говорить до вас Господь, ви, доме Ізрайлїв! |
| 2 | Так говорить Господь: Не вчітесь ходити стежками поганськими й не страхайтесь перед знаменнями небесними: бо страхаються їх тілько невіри. |
| 3 | Постанови поганські пусті: вони вирубають дерево в лїсї, оброблять руками ремісника сокирою, |
| 4 | Покривають сріблом та золотом, прибивають гвіздєм та молотком, щоб не хиталось. |
| 5 | Вони, (ті ідоли) - мов точений стовп, і не говорять; їх носять, бо ходити не можуть. Тим і не лякайтесь їх, бо не здолїють вони нїяк зашкодити, та й щось доброго зробити вони не в силї. |
| 6 | Рівнї нема тобі, Господи! велик єси й велике імя твоє потугою. |
| 7 | Хто не збоїться тебе, царю народів? Одному тобі належиться честь, бо між усїма премудрими в народах і в усїх царствах їх нема рівнї тобі. |
| 8 | Всї вони дурні, безглузді; пуста наука їх - отте дерево. |
| 9 | Розплескане в листки срібло, привезене з Тарсису, та золото з Уфазу, - робота майстерних людей та рук плавильникових; одежа на їх із блавату та з пурпуру: все воно - робота людей тямущих. |
| 10 | Господь же справдешній Бог, се живий Бог й віковічний царь. Од гнїву його тремтить земля, і погрози його не здолїють видержати народи. |
| 11 | Оце ж кажіть їм: Боги, що не сотворили неба й землї, позникають із землї й зпід неба. |
| 12 | Він сотворив землю силою своєю, утвердив круг земний мудростю своєю і розумом своїм розпростер небеса. |
| 13 | На його приказ ревуть води на небі, і він велить хмарам уставати з країв землї; творить блискавицї поміш з дощем, і випускає вітри з запасних сховищ своїх. |
| 14 | Безумним виявлює себе кожен мистець у свойму знаннї, і кожен плавильник соромить себе бовваном своїм, бо вилите ним - се лож, і нема в йому духа. |
| 15 | Се пуста мана, робота облуду; в день караючих навідин вони почезнуть. |
| 16 | Не такий, як їх, пай Яковів; бо його Бог - се творець усього, а Ізраїль - се булава царства його; на імя йому - Господь Саваот. |
| 17 | Забірай з країни добро твоє, скоро бо опинишся в облязї; |
| 18 | Так бо говорить Господь: Ось, я повикидаю на сей раз осадників сієї землї і зажену їх у тїсноту, щоб їх половлено. |
| 19 | Ой горе ж менї в нуждї моїй; болюча рана моя! та я кажу собі: заслужений сей смуток мій, і буду терпіти його: |
| 20 | Намет мій спустошено, і всї верівки мої порвано; дїти мої забрані від мене, нема вже їх: нїкому знов напяти намета мого й розвісити на йому покривал моїх; |
| 21 | Бо пастирі поставались безглуздими й не питали про Господа, а через те були й їх поступки нерозумні, та й стадо їх ійде в розсипок. |
| 22 | Чути гук! Уже наближується; голосний галас від полуночньої землї, щоб городи Юдині обернути в пустки, в пробуток шакалів. |
| 23 | Знаю, Господи, що людська дорога не в його волї, й не здолїє сам про себе чоловік давати напрям ступням своїм. |
| 24 | Карай же мене, Господи, та не без міри, не в гнїві твойму, щоб не обернув мене в нїщо. |
| 25 | Нї, вилий досаду твою на народи, що не хочуть нїчого знати про тебе, й на племена, що не взивають імені твого; бо вони з'їли Якова, пожерли й вигубили його, а займище його спустошили. |
