| 1 | Слово, що надійшло від Господа до Еремії тодї, як Навуходонозор, царь Вавилонський, і все військо його й усї земні царства, піддані під руку його, воювали проти Ерусалиму й проти всїх міст його: |
| 2 | От що говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Ійди й промов до Седекії, царя Юдейського й скажи йому: Так говорить Господь: Ось, я подаю город сей на поталу цареві Вавилонському, а сей пустить його пожаром; |
| 3 | І ти сам не уйдеш рук його і попадешся йому в руки, й очі твої дивитись муть ув очі цареві Вавилонському, і говорити ме він з тобою устами до уст, та й пійдеш у Вавилон. |
| 4 | Тілько ж вислухай слово Господнє, Седекіє, царю Юдейський! Так говорить про тебе Господь: Ти не вмреш од меча: |
| 5 | Ти помреш в супокою, і як по отцях твоїх, прежніх царях, пускали димом пахощі, так і по тобі палити муть і голосити: Ой володарю! я бо вирік се слово, говорить Господь. |
| 6 | І переповів Еремія пророк Седекії, цареві Юдейському, всї цї слова в Ерусалимі. |
| 7 | Тим часом військо царя Вавилонського воювало проти Ерусалиму, та проти инших міст Юдейських, що ще цїлі остались, проти Лахису, та Азеки; одні бо сї зоставались ізміж городів Юдиних, як городи утверджені. |
| 8 | Слово, що надійшло від Господа до Еремії послї того, як царь Седекія вчинив умову з усїм людом у Ерусалимі, щоб оповістити волю невольникам, |
| 9 | Щоб кожен пустив на волю раба свого й рабиню свою, Єврея й Єврейку, щоб нїхто свого земляка Юдея не держав за невольника, |
| 10 | І послухали всї князї й усї люде, що вчинили вмову, щоб пустити на волю кожному свого раба й кожному свою рабиню, щоб нїхто вже не держав їх за невольників, і згодились на се й повипускали. |
| 11 | Опісля же надумались і почали знов брати рабів і рабинь, що їх були пустили на волю і поробили їх силоміць невольниками й невольницями. |
| 12 | І надійшло слово Господнє від Господа до Еремії таке: |
| 13 | Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Я вчинив був завіт із отцями вашими, як вивів їх із землї Египецької, з дому неволї, й установив: |
| 14 | Як упливе сїм років, пускайте на волю кожен свого земляка-Єврея, що тобі продано. Шість лїт нехай він служить тобі, а потім пусти його од себе на волю. Батьки же ваші не послухали мене й не прихилили уха свого. |
| 15 | Нинї ви обернулись і вчинили були праведне перед очима моїми, оповістивши кожен волю ближньому свому, та й вчинили завіт передо мною в домі, що названо його імям моїм; |
| 16 | Опісля же надумались, і збезчестили імя моє, забравши назад кожен раба свого й кожен рабиню свою, що повипускали були на волю, куди їх серцю любо, й робите їх вашими рабами й рабинями. |
| 17 | Тим же то так говорить Господь: Не послухали ви мене, як річ була про те, щоб кожний оповістив волю братові свойму й ближньому свойму; за се ж, говорить Господь, оповіщаю я вам волю й відпускаю вас на меч, на морову заразу та голоднечу, й пущу вас у ростіч по всїх царствах земних; |
| 18 | І віддам тих, що переступили завіт мій та не додержали слів завіту, що на його пристали перед лицем мо- їм, розтявши назимка на двоє й пройшовши проміж половинами його, - |
| 19 | Князїв Юдиних і старшину Ерусалимську, скопцїв і сьвященників і ввесь люд країни, що проходили проміж половинами з телця, |
| 20 | Подам їх на поталу ворогам їх і на поталу тим, що на їх душу настають, і буде труп їх жиром піднебесному птаству й польовому зьвіррю. |
| 21 | Седекію, царя Юдейського, й князїв його подам на поталу ворогам їх, і в руки настаючих на життє їх і на поталу військові царя Вавилонського, що тепер відступило від вас. |
| 22 | Ось, я прикажу, говорить Господь, і заверну їх ід сьому місту, а вони нападуть на його й опанують його й пустять його на пожар, а городи Юдині оберну в безлюдну пустиню. |
