| 1 | Втїкайте, Беняминїї, з Ерусалиму, й затрубіте трубою в Текої; дайте знак огнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибель. |
| 2 | Спустошу я уродливу й винїжену дочку Сионову. |
| 3 | Поприходять пастухи до неї з стадами своїми, понапинають округи неї намети свої; кожен випасувати ме займище своє. |
| 4 | Готуймось воювати її; рушайте, пійдемо ще ополуднї! Ой, ой! уже схиляється днина, розпростирається вечірня тїнь. |
| 5 | Рушайте, пійдем і нїччю та й порозвалюймо палати її! |
| 6 | Так бо говорить Господь сил: Рубайте дерево та насипайте вал проти Ерусалиму. Сьому городові належиться кара; в йому повно насильства. |
| 7 | Як криниця держить у собі воду, так і він повний все ледарством. Нахаба й тїснота голосні в йому; перед моїм лицем - повсячасно кривда й знущаннє. |
| 8 | Схаменись, Ерусалиме, щоб не одвернулась від тебе душа моя, щоб не зробив я тебе пусткою, землею, що нїхто не живе в їй. |
| 9 | Так говорить Господь Саваот: До щаду обберуть останок Ізраїля, як оббірають грони на виноградинї; роби рукою твоєю, як оббираючий виноградину, що наповнює нею коші. |
| 10 | До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули? Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути; слово Господнє - се в них жарт; не любе воно їм. |
| 11 | Тим то я й палаю гнївом Господнїм, не вгамую його в собі; виллю його на дїтвору на улицї, й на громаду молодцїв; займуть мужа з жоною в полонь, і старого з дїдом старезним. |
| 12 | Домівки ж їх попереходять до другого, й поля й жінки заразом; простягну бо руку мою на осадників сієї землї, говорить Господь. |
| 13 | Бо від наймолодшого та й до найстарійшого дбають вони всї про наживу, й від пророка до сьвященника - всї витворяють оману. |
| 14 | Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: "Спасеннє!" мир! а нїякого мира нема. |
| 15 | Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь. |
| 16 | Так говорить Господь: З'упинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим. Вони ж сказали: Не пійдемо. |
| 17 | Тодї поставив я сторожів до вас, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос. Вони ж мовляли: Не будемо слухати. |
| 18 | Оце ж слухайте, народи, й знай, громадо, що з ними буде. |
| 19 | Слухай, земле! се я наведу лихолїттє на сей люд, - овощ мислей їх; бо вони на мої слова не вважали, а науку мою відпихали. |
| 20 | Що менї кадило з Себи, та пахуще зїллє здалека? Всепаленнєм од вас і жертвами вашими я гидую. |
| 21 | Тим же то так говорить Господь: Ось, я положу сим людям спотику на дорозї, і спотикнуться об її й батьки й сини, та й сусїд погибне з сусїдом. |
| 22 | Так говорить Господь: Се йде народ із північньої землї, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землї; |
| 23 | Несуть лука й списа. Жорстокі вони, не змилосердяться; ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова. |
| 24 | Почули ми вістку про них, та й руки в нас помлїли, туга обняла нас, тремтимо, як породїля. |
| 25 | Не виходьте в поле, й не ходїть по дорозї: меч бо в руцї в ворога, страхіттє навкруги. |
| 26 | Ой ти, дочко мого люду! підпережись веретом, посип себе попелом, заридай, заплач гірко, як по синові одинчикові: незабаром нападе на нас погубник. |
| 27 | Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розізнав і вислїдив путь їх. |
| 28 | Всї вони упрямі зрадники, живуть неправдою; се мідь і залїзо вони, - всї попсовані. |
| 29 | Міх перестав роздувати, огонь пожер олово; плавильник плавив надармо: ледачі не віддїлились. |
| 30 | Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх. |
