| 1 | І сталось, як прийшов Він у господу до одного із старших Фарисейських у суботу їсти хлїб, були й вони, назираючи Його. |
| 2 | І ось один чоловік у водянцї був перед Ним. |
| 3 | І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сцїляти? |
| 4 | Вони ж мовчали. І взявши сцїлив його, та й відпустив. |
| 5 | І, озвавшись до них, рече: В кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи зараз не витягне його субітнього дня? |
| 6 | І не змогли вони відказати Йому знов проти сього. |
| 7 | Сказав же до запрошених приповість, постерігши, як перві місця вибирають, глаголючи до них: |
| 8 | Коли запрошений ти від кого на весїллє, то не сїдай на первому місцї, щоб часом поважнїщий тебе не був запрошений від него, |
| 9 | і прийшовши той, хто запросив тебе й його, не сказав тобі: Дай сьому місце; а тодї доведеть ся тобі з соромом останнє місце заняти. |
| 10 | Нї, коли ти запрошений, прийшовши сїдай на останньому місцї, щоб, як прийде, хто запросив тебе, сказав тобі: Друже, сїдай вище. Тодї буде тобі слава перед тими, що сидять з тобою. |
| 11 | Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизуєть ся, пійде вгору. |
| 12 | Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелїв твоїх, нї братів твоїх, нї сусїд багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати. |
| 13 | Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих; |
| 14 | то будеш блажен, бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі у воскресенню праведних. |
| 15 | Почувши ж се один з сидячих з Ним, каже Йому: Блажен, хто їсти ме хлїб у царстві Божім. |
| 16 | Він же рече йому: Один чоловік справив вечерю велику, та й запросив многих; |
| 17 | і післав слугу свого часу вечері сказати запрошеним: Ійдїть, бо вже все готове. |
| 18 | І почали рядом відпрошуватись усї. Первий сказав йому: Поле купив я, то мушу пійти та подивитись на него. Прошу тебе, вибач менї. |
| 19 | А другий сказав: Пять ярем волів купив я, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач менї. |
| 20 | А знов другий сказав: Я одруживсь, тому й не можу прийти. |
| 21 | І прийшовши слуга той, оповів панові своєму. Тодї прогнївившись господар, рече слузї своєму: Вийди хутко на дороги та на улицї городські, та вбогих, та калїк, та кривих, та слїпих поприводь сюди. |
| 22 | І рече слуга: Пане, сталось, як звелїв єси, та й ще є місце. |
| 23 | І рече пан до слуги: Вийди на шляхи та на загороди, та й силуй увійти, щоб повна була господа моя. |
| 24 | Глаголю бо вам, що нїхто з чоловіків тих запрошених не покоштує моєї вечері. |
| 25 | Ійшло ж із Ним пребагато народу; й обернувшись рече до них: |
| 26 | Коли хто приходить до мене, й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й дїти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути. |
| 27 | І хто не носить хреста свого й не ходить слїдом за мною, не може бути учеником моїм. |
| 28 | Хто бо з вас, задумавши башту будувати, перше сївши не полїчить видатку, чи має на скінченнє? |
| 29 | щоб часом, як положить він основину, та не спроможеть ся скінчити, всї, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи: |
| 30 | Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити. |
| 31 | Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сївши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него. |
| 32 | Коли ж нї, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря. |
| 33 | Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути. |
| 34 | Добро сіль; коли ж сіль звітріє, то чим приправити? |
| 35 | Нї в землю, нї в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає. |
