| 1 | Мужі брати й батьки, вислухайте тепер моє оправданнє перед вами. |
| 2 | Почувши ж, що Жидівською мовою говорив до них, ще більш утихомирились.) |
| 3 | І рече: Я справдї чоловік Жидовин, роджений у Тарсї Киликийському, зрощений же у сьому городї при ногах Гамалиїла, навчений добре отцївського закону, бувши ревнителем Бога, якож ви всї тепер. |
| 4 | Я сей путь гонив до смерти, вяжучи та віддаючи в темницї чоловіків і жінок; |
| 5 | яко ж і архиєрей засьвідкує менї, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести у Єрусалим тих, що там були, щоб скарано їх. |
| 6 | Стало ся ж менї, як ішов я і наближавсь до Дамаску, о полуднї зразу осияло мене велике сьвітло з неба. |
| 7 | І впав я на землю, і почув голос, глаголючий менї: Савле, Савле, чого мене гониш? |
| 8 | Я ж озвавсь: Хто єси, Господи? І рече до мене: Я Ісус Назорей, котрого ти гониш. |
| 9 | Ті ж, що були зо мною, видїли сьвітло і полякались; голосу ж не чули, що глаголав менї. |
| 10 | Сказав же я: Що робити менї, Господи? Господь же рече до мене: Уставши йди в Дамаск; а там скажеть ся тобі про все, що постановлено тобі робити. |
| 11 | Як же не бачив я від сяєва того сьвітла, то ведений за руку від тих, що були зо мною, увійшов я в Дамаск. |
| 12 | Ананїя ж, чоловік один побожний по закону, доброї слави у всїх тамешнїх Жидів, |
| 13 | прийшовши до мене і ставши, рече менї: Савле брате, прозри. І я тієї ж години побачив його. |
| 14 | Він же рече: Бог отцїв наших вибрав тебе розуміти волю Його, й видїти Праведника, й чути голос із уст Його. |
| 15 | Бо будеш сьвідком Йому перед усїма людьми у тому, що ти бачив і чув єси. |
| 16 | А тепер чого гаєш ся? уставши охрестись, та обмий гріхи твої, призвавши імя Господнє. |
| 17 | І сталось, як вернувсь я в Єрусалим та моливсь у церкві, то був у захопленню, |
| 18 | і видїв Його, глаголючого менї: Поспіши та вийди боржій з Єрусалиму, бо не приймуть сьвідчення твого про мене. |
| 19 | А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темницї та бив по школах тих, що вірували в Тебе. |
| 20 | І як пролилась кров Стефана, сьвідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежі убийцїв його. |
| 21 | І рече до мене: Іди: бо я до поган далеко пішлю тебе. |
| 22 | Слухали ж його аж до сього слова, а тепер зняли голос свій, кажучи: Геть із землї такого! не жити йому. |
| 23 | Як же кричали вони та кидали одежу, та підкидали порохом на воздух, |
| 24 | звелїв тисячник вести його в замок, і казав бійкою допитуватись у него, щоб дознатись, чого так гукають на него. |
| 25 | Як же розтягнуто (вязано) його реміннєм, рече Павел до сотника стоячого: Хиба годить ся вам чоловіка Римлянина, та й несудженого, бити? |
| 26 | Почувши ж сотник, приступивши до тисячника, сповістив, говорячи: Дивись, що хочеш робити; чоловік бо сей Римлянин. |
| 27 | Прийшовши тисячник промовив до него: Скажи менї, чи Римлянин єси ти? Він же рече: Так. |
| 28 | І відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родивсь (у йому). |
| 29 | Зараз тодї відступили від него ті, що мали в него допитуватись; і тисячник злякав ся, довідавшись, що се Римлянин, і що він його закував. |
| 30 | Назавтра ж, хотївши довідатись певно, за що винуватять його, зняв з него кайдани, і звелїв прийти архиєреям і всїй радї їх і, вивівши Павла, поставив перед ними. |
