| 1 | Агриппа ж каже до Павла: Дозволяєть ся тобі за себе говорити. Тодї Павел відповів, простягши руку: |
| 2 | Про все, в чому винують мене Жиди, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогоднї перед тобою, |
| 3 | а й надто, що ти сьвідомий всїх звичаїв Жидівських і перепитів. Тим благаю тебе вислухати мене терпиливо. |
| 4 | Яке ж було життє моє з малку від почину між народом моїм у Єрусалимі, знають усї Жиди, |
| 5 | знаючи мене здавна (коли схочуть сьвідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресї нашої віри. |
| 6 | А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на судї, |
| 7 | котрого дванайцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надїють ся дойти. За сю надїю, царю Агриппо, винуватять мене Жиди. |
| 8 | Що? невірним здаєть ся вам (се), що Бог воскрешає мертвих? |
| 9 | Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити. |
| 10 | Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темницї, прийнявши власть од архиєреїв, а як убивали їх, давав мій голос. |
| 11 | І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах. |
| 12 | І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв, |
| 13 | ополуднї, царю, в дорозї видїв я з неба сьвітло над сяєво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною. |
| 14 | Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле, чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати (перти). |
| 15 | Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же рече: Я, Ісус, котрого ти гониш. |
| 16 | Та встань і стань на ноги твої; на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі, |
| 17 | вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю, |
| 18 | відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене. |
| 19 | Тим, царю Агриппо, не протививсь я небесному видїнню, |
| 20 | а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всїй землї Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи дїла, достойні покаяння. |
| 21 | За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотїли вбити. |
| 22 | Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нїчого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойсей: |
| 23 | що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам. |
| 24 | Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять. |
| 25 | Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю. |
| 26 | Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно; певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось; бо не в закутку се дїялось. |
| 27 | Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш. |
| 28 | Агриппа ж каже до Павла: О мало не вговорив єси мене бути Християнином. |
| 29 | Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогоднї, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів. |
| 30 | І, як промовив се, устав цар і ігемон і Вереникия і ті, що сидїли з ними, |
| 31 | і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нїчого смерти достойного не робить чоловік сей. |
| 32 | Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря. |
