| 1 | Один же чоловік, на ймя Ананїя, з Сафирою, жінкою своєю, продав маєток, |
| 2 | та й приховав з цїни, за довідом жінки своєї, та, принїсши якусь частину, положив у ногах у апостолів. |
| 3 | Петр же рече: Ананїє, чого сповнив сатана серце твоє, щоб обманити сьвятого Духа та приховати з цїни за землю? |
| 4 | Хиба, що ти мав, не твоє воно було? й продане, не в твоїй властї було? На що положив єси в твоєму серцї дїло таке? Ти обманив не людей, а Бога. |
| 5 | Почувши ж Ананїя слова сї, упав без духу; й обняв страх великий усїх, що чули се. |
| 6 | Уставши молодцї, взяли його і винїсши поховали. |
| 7 | І сталось, годин через три після сього ввійшла й жінка його, не знаючи, що стало ся. |
| 8 | Озвав ся ж до неї Петр: Скажи менї, чи за стільки віддали землю? Вона ж каже: Так, за стільки. |
| 9 | Петр же рече до неї: Як се, що змовились ви спокусити Духа Господнього? Ось коло дверей ноги тих, що поховали чоловіка твого; то й тебе винесуть. |
| 10 | Упала ж зараз у ноги йому, та й зітхнула духа. І ввійшовши молодцї, знайшли її мертву, й винїсши, поховали коло чоловіка її. |
| 11 | І обняв страх великий усю церкву і всїх, що чули про се. |
| 12 | Руками ж апостолськими дїялись ознаки й чудеса в народї многі (і були однодушні всї в ходнику Соломоновім. |
| 13 | З инших же нїхто не важив ся приставати до них, тільки величав їх народ. |
| 14 | І прибувало все більш віруючих у Господа, - множество чоловіків і жінок.) |
| 15 | Так що виносили на улицї недужих, і клали на постелях та ліжках, щоб як ійти ме Петр, хоч тїнь отїнила кого з них. |
| 16 | Сходилось же множество з околичних городів у Єрусалим, приносячи недужих та мучених від нечистих духів, і всї сцїлялись. |
| 17 | Уставши ж архиєрей і всї, що з ним (тодїшня єресь Садукейська), сповнились завистю, |
| 18 | і наложили руки свої на апостолів, та й посадили їх у громадську темницю. |
| 19 | Ангел же Господень одчинив уночі двері темничні, і вивівши рече: |
| 20 | Ійдїть, і ставши промовляйте в церкві до народу всї слова життя сього. |
| 21 | Вислухавши ж ввійшли вранцї в церкву, та й навчали. Прийшовши ж архиєрей і ті, що з ним, скликали раду і всю старшину синів Ізраїлевих, і післали в вязницю привести їх. |
| 22 | Слуги ж прийшовши, не знайшли їх у темницї, і вернувшись, оповіли, |
| 23 | говорячи: Що темницю знайшли ми замкнену з усякою осторожністю і сторожів знадвору стоячих перед дверима, та відчинивши, нїкого в серединї не знайшли. |
| 24 | Почувши ж слова сї священик і старшина церковний та архиєреї, сумнївались, що б воно таке було. |
| 25 | Прийшовши ж один, сповістив їх, кажучи: Що ось чоловіки, що ви повкидали в темницю, стоять у церкві і навчають народ. |
| 26 | Тодї прийшовши старшина з слугами, привели їх без примусу; боялись бо народу, щоб не покаменував їх. |
| 27 | І привівши їх, поставили перед радою; і спитав їх архиєрей, |
| 28 | кажучи: Чи не заказом же заказувано вам навчати в імя се? І ось сповнили ви Єрусалим наукою вашою, і хочете навести на нас кров Чоловіка того. |
| 29 | Озвав ся ж Петр і апостоли, і рекли: Більше треба коритись Богу, нїж людям. |
| 30 | Бог отцїв наших підняв Ісуса, що Його ви вбили, повісивши на дереві. |
| 31 | Сього підняв Бог правицею своєю в Князя і Спаса, щоб дати покаяннє Ізраїлеві і оставленнє гріхів. |
| 32 | І сьвідки Його в словах сих ми й Дух сьвятий, котрого дав Бог тим, хто корить ся Йому. |
| 33 | Вони ж почувши запалали гнївом, і радились, щоб повбивати їх. |
| 34 | Уставши ж у радї один Фарисей, на ймя Гамалиїл, учитель закону, поважаний від усього народу, звелїв на часину вивести апостолів, |
| 35 | і каже своїм: Мужі Ізраїлські, вважайте на людей сих, що маєте робити. |
| 36 | Бо перед сими днями встав був Тевда, кажучи, що він хтось такий; до него пристало число людей з чотириста; його вбито, і всї, хто слухав його, розійшлись і обернулись у нїщо. |
| 37 | Після сього встав був Юда Галилейський під час переписї, і потяг за собою доволї народу. І сей загинув, і всї, хто слухав його, розсипались. |
| 38 | А тепер кажу вам: Відступіть ся від людей сих і оставте їх; бо коли від людей рада ся або дїло се, то обернеть ся в нїщо; |
| 39 | коли ж від Бога, то не здолїєте його знївечити, та щоб іще й противниками Божими не зробитись вам. |
| 40 | Послухали ж його, і, покликавши апостолів та побивши, заказали їм говорити в імя Ісусове, та й відпустили їх. |
| 41 | Вони ж пішли веселі з перед ради, що за імя Його удостоїлись бути зневаженими. |
| 42 | І по всяк день не переставали вони і в церкві і по домах навчати й благовіствувати Ісуса Христа. |
