| 1 | Каже тодї архиєрей: Чи справдї се так? |
| 2 | Він же рече: Мужі брати й батьки, слухайте: Бог слави явивсь отцеві нашому Авраамові, як був у Мезопотамії, перш нїж оселив ся він у Харані, |
| 3 | і рече до него: вийди з землї твоєї, і з родини твоєї, та йди в землю, що я тобі покажу. |
| 4 | Тодї вийшовши з землї Халдейської, оселив ся він у Харанї, а звідтіля, як умер батько його, переселив його (Бог) у сю землю, де ви тепер живете. |
| 5 | І не дав йому наслїддя в нїй нї на ступінь ноги, а обіцяв дати йому її в державу і насїнню його після него, як не було в него дитини. |
| 6 | Глаголав же Бог так, що буде насїннє його захожим у землї чужій, і підневолять його, і мучити муть чотириста років. |
| 7 | А народ, котрому служити муть, буду я судити, рече Бог; і після того вийдуть вони, та служити муть менї у місцї сьому. |
| 8 | І дав йому завіт обрізання; і так породив Ісаака, та й обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, а Яков дванайцять патриярхів. |
| 9 | А патриярхи через зависть продали Йосифа в Єгипет; і був з ним Бог, |
| 10 | і визволив його з усякого горя його, і дав йому ласку та премудрість перед Фараоном, царем Єгипецьким; і настановив його той правителем над Єгиптом і над усією господою своєю. |
| 11 | Прийшла ж голоднеча на всю землю Єгипецьку та Канаанську, та горе велике; і не знайшли поживи отцї наші. |
| 12 | Почувши ж Яков, що є пшениця в Єгиптї, післав отцїв наших найперш. |
| 13 | А другого разу був пізнаний Йосиф од братів своїх; і став ся знаним Фараонові рід Йосифів. |
| 14 | Піславши ж Йосиф, прикликав батька свого Якова і всю родину свою, сїмдесять і пять душ. |
| 15 | Прийшов же Яков у Єгипет, і вмер, він і отцї наші, |
| 16 | і перенесено їх у Сихем, і положено в гробі, що купив Авраам цїною срібла в синів Ємора Сихемевого. |
| 17 | Як же наближував ся час обітування, котрим кляв ся Бог Авраамові, ріс народ і намножувавсь у Єгиптї, |
| 18 | аж поки настав инший цар, що не знав уже Йосифа. |
| 19 | Сей, хитрий проти роду нашого, мучив отцїв наших, щоб викидали дїток своїх, щоб не бути їм живими. |
| 20 | Того часу родивсь Мойсей, і був угоден Богу; годовано його три місяцї в хатї батька його. |
| 21 | Як же викинуто його, взяла його дочка Фараонова, й вигодувала його собі за сина. |
| 22 | І навчивсь Мойсей усієї Єгипецької мудрости, був же потужний у словах і в дїлах. |
| 23 | Як же сповнивсь йому сороколїтний час, забажало серце його одвідати братів своїх, синів Ізраїлевих. |
| 24 | І, побачивши одного обиженого, уступив ся за него, тай помстив ся за обиженого, вбивши Єгиптянина. |
| 25 | Думав же, що зрозуміють брати його, що Бог його рукою дає їм спасеннє; вони ж не зрозуміли. |
| 26 | Другого ж дня явив ся їм, як бились, і приводив їх до поєднання, говорячи: Мужі, ви брати; за що ви обижаєте один одного? |
| 27 | Той же, що обижав ближнього, відопхнув його, кажучи: Хто тебе настановив князем і суддею над нами? |
| 28 | Чи й мене хочеш убити, як убив єси вчора Єгиптянина? |
| 29 | Утїк же Мойсей за словом сим, і зайшов у землю Мадиямську, де зродив двох синів. |
| 30 | А як уплило сорок років, явивсь йому в пустинї під горою Синаєм ангел Господень у поломї огняного куща. |
| 31 | Мойсей же побачивши дивувавсь видїннєм; як же приступив він, щоб придивитись, роздав ся голос Господень до него: |
| 32 | Я Бог отцїв твоїх, і Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів. Затрусившись же Мойсей, не одважив ся придивлятись. |
| 33 | Рече ж йому Господь: Роззуй обувє ніг твоїх, бо місце, на котрому стоїш, - земля сьвята. |
| 34 | Дивившись видїв я муку народу мого в Єгиптї, і стогнаннє його чув я, і зійшов визволити його. І тепер іди, пішлю тебе в Єгипет. |
| 35 | Сього Мойсея, котрого відцурались вони, кажучи: хто тебе настановив князем та суддею над нами? сього Бог князем і збавителем післав рукою ангела, що явивсь йому в кущі (корчі). |
| 36 | Сей вивів їх, робивши чудеса та ознаки в Єгиптї, й на Червоному морі, і в пустинї сорок років. |
| 37 | Се той Мойсей, що сказав синам Ізраїлевим: Поставить вам Господь Бог ваш пророка з братів ваших, як мене; Його слухайте. |
| 38 | Се той, що був у зборі в пустинї з ангелом, котрий промовляв до него на горі Синаї, та з отцями нашими, що прийняв живі слова, щоб дати нам. |
| 39 | Котрому не хотїли слухняними бути отцї наші, а відопхнули його, і обернулись серцем у Єгипет, |
| 40 | говорячи Ааронові: Зроби нам богів, котрі б ійшли перед нами; бо Мойсей той, що вивів нас із Єгипту, не знаємо, що стало ся з ним. |
| 41 | І зробили телця в днї ті, і приносили посьвяти ідолу, і втїшались дїлами рук своїх. |
| 42 | Одвернув ся ж Бог і попустив їх кланятись воїнству небесному, як написано в книзї пророків: Хиба заколене та посьвяти приносили ви менї сорок років у пустинї, доме Ізраїлїв? |
| 43 | Нї, ви підняли намет Молохів і зорю бога вашого Ремфана, боввани, що поробили на поклоненнє їм; і переселю я вас дальш Вавилона. |
| 44 | Намет сьвідчення був у отцїв наших у пустинї, як звелїв Той, хто глаголав Мойсейові зробити його по взорцеві, який бачив. |
| 45 | Котрий також узявши отцї наші винесли з Ісусом у державу поган, що прогнав Бог од лиця отцїв наших, аж до днїв Давидових. |
| 46 | Котрий знайшов ласку перед Богом, і просив, щоб знайти намет для Бога Якового. |
| 47 | Соломон же збудував йому храм. |
| 48 | Тільки ж Вишнїй не в рукотворних церквах домує, як глаголе пророк: |
| 49 | Небо менї престол, а земля підніжок ніг моїх; який храм збудуєте менї? рече Господь, або яке місце відпочинку мого? |
| 50 | Хиба не моя рука зробила се все? |
| 51 | Люде тугошиі і необрізані серцем і ушима, ви завсїди Духові сьвятому противитесь; як батьки ваші, так і ви. |
| 52 | Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повбивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками й убийцями стались. |
| 53 | Ви прийняли закон через розпорядки ангелів, та й не хоронили його. |
| 54 | Почувши ж се, запалали серцем своїм, і скреготали зубами на него. |
| 55 | Він же, будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правицї у Бога, |
| 56 | і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога. |
| 57 | Вони ж закричали голосом великим, позатуляли уші свої, та й кинулись однодушно на него, |
| 58 | і, випровадивши за город, укаменували його; а сьвідки поклали одежу свою у ногах у молодця, званого Савлом, |
| 59 | і каменували Стефана, молячогось і глаголючого: Господи Ісусе, прийми дух мій. |
| 60 | Приклонивши ж колїна, покликнув голосом великим: Господи, не постав їм сього за гріх. І, се промовивши, уснув. |
