| 1 | Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим, |
| 2 | що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму. |
| 3 | Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу; |
| 4 | вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування; |
| 5 | їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь. |
| 6 | Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне, |
| 7 | анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє. |
| 8 | Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє. |
| 9 | Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син. |
| 10 | Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого; |
| 11 | ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе), |
| 12 | сказано їй, що більший служити ме меншому, |
| 13 | яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв. |
| 14 | Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде. |
| 15 | Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь. |
| 16 | Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога. |
| 17 | Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї. |
| 18 | Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює). |
| 19 | Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його? |
| 20 | Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так? |
| 21 | Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть? |
| 22 | Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель, |
| 23 | і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу, |
| 24 | як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган? |
| 25 | Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою. |
| 26 | І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого. |
| 27 | Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся: |
| 28 | скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї. |
| 29 | І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі. |
| 30 | Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри; |
| 31 | Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности. |
| 32 | Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання. |
| 33 | Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся. |
