| 1 | Самі бо знаєте, браттє, про вхід наш між вас, що не марно він став ся; |
| 2 | нї, пострадавши перед тим і дознавши зневаги, як знаєте, в Филипах, зосьмілились ми в Бозї нашому глаголати до вас благовістє Боже з великою боротьбою. |
| 3 | Утїшеннє бо наше (було) не від лукавства, анї від нечистоти, анї в підступі, |
| 4 | а яко ж ми вибрані від Бога, щоб повірити нам благовістє, так ми й глаголемо, не як ті, що людям догоджують, а Богу, що розвідує серця наші. |
| 5 | Нїколи бо не було в нас лестивого слова до вас, яко ж знаєте, анї думки зажерливої: Бог сьвідок. |
| 6 | Не шукали ми нї від людей слави, нї од вас, нї од инших, можучи в повазї бути, яко Христові апостоли. |
| 7 | Нї, ми були тихі серед вас. Як мамка гріє дїток своїх, |
| 8 | оттак, бажаючи вас, мали ми щиру волю, передати вам не тілько благовістє Боже, та ще й свої душі, тим що ви були нам любі. |
| 9 | Згадайте бо, браттє, труд наш і працю: ніч бо і день роблячи, щоб нїкого з вас не отяготити, проповідували ми вам благовістє Боже. |
| 10 | Ви сьвідки і Бог, як преподобно, і праведно, і непорочно ми обертались між вами віруючими, |
| 11 | яко ж знаєте, що ми кожного з вас, як батько дїток своїх, утїшали і розважали, і сьвідкували; |
| 12 | щоб ви ходили достойно перед Богом, що покликав вас у своє царство і славу. |
| 13 | Того ж то й дякуємо Богові без перестану, що ви, прийнявши слово проповідї Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а (яко ж справдї є,) слово Боже, котре й орудує в вас віруючих. |
| 14 | Ви бо, браттє, стали послїдувателями церквам Божим, що в Юдеї в Христї Ісусї, тим що й ви пострадали від своїх земляків, як і вони від Жидів, |
| 15 | що вбили й Господа Ісуса і своїх пророків, і нас вигнали, й Богу не вгодили, і всїм людям противні, |
| 16 | що забороняють нам глаголати поганам, щоб спасли ся, щоб сповнились гріхи їх всякого часу; настиг же їх на конець гнїв (Божий). |
| 17 | Ми ж, браттє, осиротївши без вас на час-годину, лицем, а не серцем, ще більш старались з великим бажаннєм бачити лице ваше. |
| 18 | Тим же хотїли ми йти до вас, я таки Павел раз і вдруге, та й заборонив нам сатана. |
| 19 | Яка бо нам надїя, або радість, або вінець похвали? чи й не ви ж перед Господом нашим Ісусом Христом у приходї Його? |
| 20 | Ви бо слава наша і радість. |
