| 1 | Не бувайте многі учителями, браттє моє, знаючи, що більший осуд приймемо. |
| 2 | Багато бо грішимо всї. Коли хто в слові не грішить, се звершений чоловік, сильний обуздати і все тїло. |
| 3 | Ось бо і коням узди в роти вкладаємо, щоб слухали нас, і все тїло їх повертаємо. |
| 4 | Ось і кораблї, хоч які величезні, і страшенними вітрами носять ся, обертають ся малим стерном, куди воля стерника хоче. |
| 5 | Так само й язик - малий член, а вельми хвалить ся. Ось малий огонь, а які великі речі палить! |
| 6 | І язик огонь, сьвіт неправди; так, язик стоїть між членами нашими, сквернячи все тїло, і палючи круг природи, а запалюючись од геєнни. |
| 7 | Всяка бо природа, зьвірей і птиць, гадів і морських (зьвірів) вгамовуєть ся і вгамовано природою чоловічою; |
| 8 | язика ж нїхто з людей не може вгамувати; без упину бо (се) зло, повне отрути смертоносної. |
| 9 | Ним благословляємо Бога і Отця, і ним кленем людей, що постали по подобию Божому. |
| 10 | Із тих же уст виходить благословеннє і проклін. Не подобає, браттє моє любе, сьому так бути. |
| 11 | Хиба криниця з одного джерела випускає солодке і гірке? |
| 12 | Хиба може, браттє моє, смоківниця маслини родити, або виноградина смокви? Так само нї одна криниця не дає солоної і солодкої води. |
| 13 | Хто мудрий та розумний між вами, нехай покаже з доброго життя дїла свої в лагідности і премудрости. |
| 14 | Коли ж гірку зависть маєте та сварку в серцї вашому, то не величайтесь і не кривіть на правду. |
| 15 | Не сходить ся премудрость звише, а земна (вона), душевна, бісовська. |
| 16 | Де бо зависть та сварка, там безладдє і всяке лихе дїло. |
| 17 | А та премудрость, що звише, найперше чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милости і добрих овочів, безсторонна і нелицемірна. |
| 18 | Овощ же праведности сїєть ся в упокої тим, хто творить упокій. |
