| 1 | Глядїть, яку любов дав нам Отець, щоб ми дїти Божі звались. Тим то не знає нас сьвіт, що не пізнав Його. |
| 2 | Любі, ми тепер дїти Божі; та ще не явилось, що ми будемо; знаємо ж, що, коли явить ся, подібні Йому будемо, бо побачимо Його, яко ж єсть. |
| 3 | І всякий, що має сю надїю на Нього, очищує себе, яко і Він чистий. |
| 4 | Кожен, хто робить гріх, робить також беззаконнє, і гріх єсть беззаконнє. |
| 5 | Знаєте ж, що Він явив ся, щоб гріхи наші взяти, і що гріха нема у Ньому. |
| 6 | Кожен, хто у Ньому пробуває, не грішить; кожен, хто грішить, не бачив Його, нї пізнав Його. |
| 7 | Дїточки, нехай нїхто вас не обманює: хто робить правду, той праведний, яко ж Він праведний, |
| 8 | хто робить гріх, той від диявола, бо від почину диявол грішить. На се явив ся Син Божий, щоб зруйновати дїла диявола. |
| 9 | Кожен, хто родив ся з Бога, гріха не робить, бо насїннє Його в ньому пробуває; і не може грішити, бо він з Бога родив ся. |
| 10 | По сьому явні дїти Божі, і дї- ти дияволські. Кожен, хто не робить правди, не від Бога, так само й хто не любить брата свого. |
| 11 | Се бо віщаннє, котре ви чули від почину, щоб ми любили один одного, |
| 12 | не яко ж Каїн, що від лихого був, і забив брата свого; та й за що забив його? тому, що дїла його лихі були, а (дїла) брата його праведні. |
| 13 | Не дивуйтесь, брати мої, коли ненавидить вас сьвіт. |
| 14 | Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє, бо любимо братів; хто не любить брата, пробуває в смертї. |
| 15 | Кожен, хто ненавидить брата свого, той чоловікогубець; а ви знаєте, що жоден чоловікогубець не має життя вічнього, в ньому пробуваючого. |
| 16 | У сьому пізнали ми любов, що Він за нас душу свою положив; і ми повинні за братів душі класти. |
| 17 | Хто ж має прожиток у сьвітї, і видить брата свого, що в потребі, та й зачинить серце своє перед ним, то як любов Божа пробуває у ньому? |
| 18 | Дїточки мої, не любім словом, анї язиком, а дїлом і правдою. |
| 19 | І по сьому пізнаємо, що ми від правди, і перед Ним втихомирюєм серця наші; |
| 20 | бо коли винує нас серце, (то о скільки більше Бог); бо більший Бог, нїж серце наше, і знає все. |
| 21 | Любі, коли серце наше не винує нас, одвагу маєм перед Богом, |
| 22 | і, коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо. |
| 23 | А се заповідь Його, щоб вірували в імя Сина Його Ісуса Христа, й любили один одного, яко ж і дав заповідь нам. |
| 24 | І, хто хоронить заповідї Його, у тому Він пробуває, а той в Ньому. І по сьому пізнаємо, що пробуває в нас, - по Духові, котрого дав нам. |
