| 1 | Був один чоловік із Раматаїм-Зофиму, з гір Ефраїмових, на ймя Елкана, син Ерохама, сина Ілійного, сина Тохового Зуфієнка, Ефраїмій: |
| 2 | І було в його дві жінки: одну звали Анна, другу Феннана. У Феннани були дїти, в Анни ж не було дїтей. |
| 3 | І ходив сей чоловік що року з домівки своєї до Силому, молитись перед Господом Саваотом**, і приносити жертви. Там були Ілїй, і два сини його Офнїй і Пинеес сьвященниками Господнїми. |
| 4 | Що разу ж, як жертвував Елкана, давав жінцї своїй Феннанї і всїм її синам і дочкам по частинї жертівній; |
| 5 | Аннї же давав окрему частину, бо любив її більше, хоч Господь зачинив її матїрне лоно. |
| 6 | Перекірниця ж її допікала їй гіркими речами, щоб їй досадити, що Господь зачинив лоно її. |
| 7 | Так бувало воно що року, скільки нї ходили вони до Господнього дому, завдає було їй жалю, а та плаче й не їсть. |
| 8 | Поспитав же чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і не їси і чого така сумна? Хиба ж я тобі не дорожчий за десять синів? |
| 9 | Як же вони раз у Силомі попоїли та напились, піднялась Анна та й пійшла перед Господа; Ілїй же, сьвященник, седїв саме на ослонї коло дверей Господнього храму. |
| 10 | І молилась вона в своїй журбі Господеві і плакала гірко. |
| 11 | Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й згадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його. |
| 12 | Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам; |
| 13 | Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна. |
| 14 | От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись. |
| 15 | І відказала Анна: Нї, панотченьку: я безщасна людина: вина й впоюючого напитку не пила я, тільки горе серця мого вилила перед Господом. |
| 16 | Не вважай рабу твою за ледащу, бо я тільки з великої туги і печалї досї промовляла. |
| 17 | І відказав Ілїй: Іди з упокоєм; Бог Ізрайлів спевнить, про що ти його благала. |
| 18 | І рече вона: Ой коли б же раба твоя та здобулась на твою ласку! От і пійшла собі молодиця, та й їла і не була вже більш сумна. |
| 19 | Назавтра вранцї рано поклонились вони перед Господом та й вернулись додому в Раму. Як же пригорнувсь тодї Елкана до жінки своєї, спогадав про неї Господь, |
| 20 | І як надійшла пора, Анна завагонїла та й вродила сина, і назвала його Самуїл: бо (казала): у Бога я випросила його. |
| 21 | Як ійшов же Елкана з усією родиною своєю знов, щоб принести Господеві рокову жертву і все, що він обіцяв, |
| 22 | Не пійшла з ними Анна, кажучи свойму чоловікові: коли хлопця відлучу, тодї відведу його, щоб він явивсь перед Господом та й зіставсь там довіку. |
| 23 | І каже їй Елкана, чоловік її: Чини, як тобі лучче; седи дома, покіль відлучиш його. Дай тільки Господи, щоб слово твоє справдилось. От і зісталась молодиця дома та й годувала сина докіль не відлучила. |
| 24 | Як же відлучила, взяла вона його в дорогу, та ще й три бики та ефу муки й бурдюк вина, і прийшла до храму Господнього в Силом. Хлопець же був ще маленький. |
| 25 | І заколено бика, і привела мати хлопчика перед Ілїя. |
| 26 | І рече: Панотче, так правда, як живе душа твоя, я та жінка, що тут перед тобою стояла, благаючи Господа; |
| 27 | Про се хлопятко благала я, і Господь ізглянувсь на моє благаннє, що заносила до його. |
| 28 | Оце ж і я оддаю його Господеві на ввесь вік його, щоб служив Господеві. От і зоставила його там Господеві. |
